«Дядьку, я їсти хочу і до мами… Вибачте, ви можете пригостити мене печивом? Я давно не їла», — сказала маленька дівчинка з квитком в руках. Володимир повернувся і побачив перед собою маленьку дівчинку років 6-7

«Дядьку, я їсти хочу і до мами…» – сказала маленька дівчинка з квитком в руках.

Володимир давно не був у відпустці, весь час – робота, робота… А тут, в якості заохочення, начальник нагородив трьох кращих співробітників путівками в санаторій в Карпатах. Серед щасливчиків був і Володя.

На залізничному вокзалі було тихо і малолюдно, був вечір, поїзд вирушав майже о 21 годині.

Володимир купив улюблене капучино, смачне печиво, смакував подорож і майбутній відпочинок. Давно він нікуди не виїжджав, кожен день був схожий на попередній. У столиці, щоб чогось досягти, треба працювати!

І ось нарешті він і довгоочікувана відпустка, дякувати шефу.

– Дядьку, вибачте, ви можете пригостити мене печивом? Я давно не їла, – перервав Володині роздуми тихий дитячий голосок.

Володимир повернувся і побачив перед собою маленьку дівчинку років 6-7 з валізкою на коліщатках.

Дівчинка була охайна, чистенька, тільки волосся вибивалося з кісок, заплетене, мабуть, давно.

– Так, звичайно, бери все, я більше не хочу, – вийшов із заціпеніння Володимир. Він подивився на всі боки, нікого з дорослих поблизу не було.

– Ти хіба тут сама? Де твої батьки?

– Я тут з татом, тільки він пішов щось собі купити, здається, пиво.

«Дивно, собі пінне купує, а дитина голодна!» – з обуренням подумав Володимир.

– А мама твоя де? – поцікавився він.

– Мама вдома, до неї я і їду, ось, дивіться, мені тато квиток купив, – з набитим ротом промовила дівчинка.

Квиток був куплений на той же поїзд, яким мав їхати Володимир, тільки в плацкартному вагоні.

– Ти з татом їдеш? – продовжував розпитувати Володимир.

– Ні, він мене на поїзд посадить і додому поїде. Я у бабусі гостювала, а вона вчора захворіла і сьогодні вранці її до лікарні відвезли. Ось тато і відправляє мене назад до мами.

В голові Володимира не вкладалися слова дівчинки. Їхати треба було добу!. Виходить, дитина поїде самісінька в поїзді, у вагоні-плацкарті без їжі? Так її на поїзд без батьків ніхто не посадить, навіть з квитком!

– Подивитися б мені на цього батька!, – тихо сам собі сказав Володя.

– Варю, ти чому пішла з місця, де повинна була мене чекати, ледве тебе знайшов! – почув злісний голос Володимир і побачив неохайно одягненого чоловіка з брудним волоссям і тижневою неголеністю. Від нього війнуло сильним пивним “ароматом”. Чоловік схопив дівчинку за руку і спробував відвести в протилежний бік.

– Зачекайте, зупиніться, – втрутився Володимир, – ви батько дівчинки?

– Так, а що? Чого треба? – грубо відповів тато.

– Ви не можете її саму відправити на поїзді без нагляду, без їжі.

– А тобі яке діло? Вона до матусі своєї їде, у мене без неї справ по вуха.

Володимир зрозумів, що це за «батько» і що дитина йому не потрібна. Що ж робити? Він почав швидко міркувати.

– Давайте зробимо так! – звернувся Володимир до чоловіка. – Я теж їду до Львова – ось мій квиток. За дочкою вашою пригляну. Тільки при посадці на поїзд ви скажіть провіднику, що я її дядько, інакше без дорослого її не посадять.

Батько Варі, трохи подумавши, погодився. Йому якнайшвидше потрібно було позбутися від дитини і клопоту.

При посадці в поїзд особливих проблем не виникло. Володимир пояснив Варі, щоб вона його кликала дядьком Володею, інакше вона нікуди не поїде. Дівчинка була тямуща і швидко прийняла правила гри.

Єдине, Володимир домовився з провідником за певну винагороду поселити дівчинку в його купе, пояснивши, що вийшла плутанина з квитками. Якраз верхня полиця була вільною. Рідний батько навіть не помахав дочці на прощання – швидко розвернувся і пішов геть.

***

По дорозі Варя розповіла все про своє недовге життя.

Їй було 7 років, скоро вона піде в школу. З мамою вони жили в невеликому приватному будинку, що залишився від батьків мами, яких вже немає. Мама працює в аптеці фармацевтом, дуже добре розбирається на травах. До неї ходить вся округа за порадами і рецептами.

Коли мама і тато жили разом, тато часто пив, ніде не працював і одного разу мама не витримала. Мама подзвонила в поліцію, вони забрали тата. А потім вона зібрала всі його речі і вигнала, подавши на розлучення.

Варі було шкода бабусю – татову маму. Не пощастило їй з єдиним сином. Ось бабуся і захворіла через нього.

Володимир слухав і переймався співчуттям до дівчинки і її мами, яку, здавалося, знав особисто, тому що Варя не замовкає від розповідей про їхнє життя і про те, яка чудова у неї матуся.

Вона розповідала, як вони на риболовлю ходили удвох, а мама боялася черв’яків; як вони пекли пироги, а мама відволіклася на дзвінок подруги і перша партія перетворилася в вуглинки; як вони посадили біля будинку красиві квіти, а виросли якісь лопухи – їх обдурили з насінням… Багато різних історій розповіла Варя.

У Варі була мамина фотографія в рюкзаку. Коли Володимир її розглядав, на нього дивилася весела безтурботна дівчина з волоссям, що розвивається на вітрі…

Володимир ніколи тісно не спілкувався з дітьми і ніколи довго не заводив серйозних відносин, а тут у ньому прокинулися незнайомі почуття. Йому хотілося захищати цю маленьку, беззахисну дівчинку і її молоду, самотню маму.

Під’їжджаючи до кфінцевої станції, Володимир зрозумів, що Варю ніхто зустрічати не буде, тому що її мамі ніхто не повідомив про приїзд дочки. Добре, що Варя знала адресу. Взявши таксі, вони поїхали на околицю міста в приватний сектор.

Була неділя, ранок. Мама Варі поливала біля будинку клумбу з квітами. Раптом хвіртка відчинилася і на стежку вибігла донька:

– Мамочко, мамочко, я приїхала! Зустрічай мене!

Молода жінка дуже здивувалася несподіваній появі дочки, підхопила її на руки, міцно обняла і закрутила.

Володимир, спостерігаючи цю картину, не міг відвести очей від Варіної мами. У житті вона виявилася ще гарнішою, ніж на фотографії.

Коли обійми закінчилися, мама Варі побачила поруч з хвірткою незнайомого симпатичного чоловіка, явно не з місцевих.

Піймавши погляд матері, Варя швидко вимовила:

– Мамо, це дядько Володя, я з ним на поїзді їхала. Він мене годував і охороняв!

– Вітаю, я Ліза, мама Варі, – простягнувши руку незнайомцю, представилася жінка. – Не зовсім розумію, що відбувається. Давайте пройдемо в будинок, і ви мені все розкажете.

Жінка справді не чекала дочку, але вже починала про неї хвилюватися. Вона кілька разів дзвонила свекрусі, але та не відповідала на дзвінки, тому в душі у Лізи починала зароджуватися паніка.

Слава Богу, дівчинці трапився порядний чоловік і привіз Варю! Що стосується колишнього чоловіка, то вона в черговий раз переконалася, що йому дочку ні в якому разі не можна довіряти, що вона йому не потрібна.

Шкода лише колишню свекруху, Віру Василівну, треба до неї додзвонитися, а як вона одужає, запросити в гості.

Нагодувавши всіх сніданком, вислухавши історію знайомства і подорожі дочки і Володимира, Ліза від душі подякувала чоловіку за турботу про Варю і запросила зайти як-небудь в гості, поки він гостює в їхніх містах.

***

Володимир влаштувався в санаторії, але думками він був весь час в затишному будиночку, обрамленому квітами… Він порїхав з санаторії на кілька днів раніше закінчення путівки.

Кілька днів він гостював у Лізи і Варі. Ліза довіряла йому дочку, вона відчувала, що Володимир ставиться до неї, як до власної дитини і ніколи не образить. Варя ж просто не відходила від дядька Володі.

Вечорами вони влаштовувалися в невеликій альтанці за будинком в саду. Смажили м’ясо, ділилися цікавими історіями з життя.

Коли прийшов час Володимиру їхати, всім було дуже сумно. На вокзал його проводжали, як рідну людину, а Варя навіть розплакалася. Часто вони зідзвонювалися по Скайпу, але живого спілкування не вистачало.

Свекруха Лізи одужала і приїхала в гості до внучки. Ліза вмовляла її залишитися жити у них, але хіба мати кине сина, хоч би яким непутящим він не був!

Наближався Новий рік. Ліза і Варя вбирали новорічну ялинку і будували плани на майбутнє.

Варя постійно говорила про Володимира, чим викликала смуток в душі мами. Адже Ліза закохалася, тільки намагалася про це не думати. Вони тут, а він у далекій столиці…

***

Ранок 31 грудня видався холодний – з боку гір дув сильний вітер, пішов мокрий сніг. Ліза почала готувати страви до новорічного столу, а Варя гралася в ляльки. Вона закінчила перше півріччя в 1 класі і дуже раділа довгим канікулам. Новий рік мама з донькою планували зустріти удвох.

Ближче до обіду Варя побачила у вікно жовте таксі. З нього вийшов з великим букетом квітів, купою пакетів і валізою Дід Мороз.

– Мамо, мамо, там Дідусь Мороз приїхав, до нас іде! – на весь будинок закричала дзвінко і весело Варя.

– Хто приїхав? Який Дід Мороз? – не зрозуміла Ліза, заглядаючи в вікно, але нікого не побачила.

Якраз в цей момент у двері постукали. Варя побігла відчиняти. На порозі стояв Володимир в костюмі Діда Мороза – Варя його одразу впізнала – з купою подарунків.

– Мамо, та це ж дядько Володя! Ой, який ти смішний в цьому костюмі! – засміялася дівчинка.

Ліза увійшла в передпокій і завмерла на місці. Дійсно, на неї з-під штучних волохатих брів дивилися найдобріші і рідні очі.

– Ти на довго до нас? – чомусь замість привітання спитала Ліза.

– На все життя… – просто відповів Володимир.

***

Володимир після відпустки і повернення додому постійно думав про Лізу і Варю, сумував за ним. Він розумів, що там їх будинок, Варя пішла в школу і до нього вони не переїдуть.

Йому це зробити було простіше, він був вільний. Тому почав обмірковувати це питання серйозно. Той факт, що у нього з Лізою щось не складеться, він навіть не розглядав. Вона була саме тією жінкою, яку він хотів бачити біля себе. І Варю він полюбив, як рідну.

Поговоривши на роботі з начальником, йому запропонували роботу у Львові у філії, тільки з меншою зарплатою. Володимир не гнався за грошима і знав, що їх при бажанні можна заробити всюди, і погодився.

Він продав свою маленьку квартирку за пристойну суму, отримав документи з переводу, зібрав невеликі пожитки і поїхав до коханих і рідних дівчат…

Через три місяці, навесні, Ліза і Володя одружилися, а через рік вони подарували Варі маленького братика Степанка.