Навесні свекри мої зробили ремонт в кімнаті, запросили мене з чоловіком все це оцінити. Чесно кажучи, мені відразу не сподобалося, як я тільки ввійшла.

І знову зараз я зі своїм чоловіком не розмовляю, і знову він мені каже, що в усьому я лише сама винна! Але мені вже набридло, коли він відводить мене в сторону серед людей, і каже мені:

– Стеж хоч трішки за тим, що ти говориш!

Я не розумію, що я роблю, чи говорю не так? Говорити правду не можна, висловлювати свою думку також. А ще у мене, нібито, немає гарного почуття гумору, тому не можна жартувати – все не смішно і не розумно! Що, мені постійно мовчати? Щоб я не сказала, все не так і не на часі. Він вже не хоче брати мене з собою до друзів та знайомих, і навіть до своєї рідні намагається поїхати без мене.

Одна ситуація трапилася відразу після весілля. Запросили ми гостей з приводу того, що заїхали в орендовану квартиру, ну щось типу новосілля маленького святкували тоді. Було багато людей: і рідня, і друзі, і колеги мого чоловіка. Справа дійшла до того, що всі стали розповідати якісь анекдоти. Ось і я під загальні веселощі згадала кілька смішних байок з інтернету і теж розповіла щось смішненьке. Всі сміялися, а чоловік спохмурнів відразу. Потім мене відкликає в сторону і почав говорити:

– Та помовч ти хоч один раз! Анекдоти твої старі і не смішні, і розповідати ти їх не вмієш зовсім!

Я кажу:

– Але ж всі люди щиро сміються!

Але він сказав, що всі сміються або для годиться, або наді мною – як це у мене не гарно виходить. Я засмутилася, і тоді вийшла у нас суперечка при гостях. Після цього жартувати я перестала зовсім.

Я якось ми вирішили піти в театр: я, чоловік і його друг зі своєю новою дівчиною. Після вистави ми поїхали додому до цього друга поділитися своїми враженнями від побаченого та попити чаю разом у гарній компанії. Там, посеред вечора ця дівчина сказала, що їй було нудно в театрі, що актори грати не вміють, а ще ця постановка якась зовсім не цікава їй здалася відразу, ще й нудна. Загалом їй не сподобалося дуже. Я почала з нею сперечатися і запитала, чи вона взагалі що-небудь в класиці розуміє? А які книги вона читає? А яких письменників і художників знає? З’ясувалося, що вона в цьому дуже далека. Я їй порадила або розвиватися, або не ходила в театри на подібні вистави, а відвідувати нічні клуби – де їй і місце, там простіше і думати не потрібно. Загалом, та жінка в той вечір на мене образилася, а чоловік відразу забрав мене від цієї компанії, і знову сказав, що я сама не знаю, що говорю.

А ще одного разу свекри мої зробили ремонт в кімнаті, запросили мене з чоловіком все це оцінити. Чесно кажучи, мені відразу не сподобалося, як я тільки ввійшла! Дешеві матеріали, кольори не поєднуються одне з одним, на меблі так і залишилися старі. Чоловік сказав:

– Дуже красиво!

А я щиро сказала те, що думала. Свекри мої дуже засмутилися, а чоловік відразу сказав, що нам вже пора йти додому. Я обурилася: ну ми всі рідні люди, що тут такого? У мене здорова критика, невже я не можу висловити свою думку? Чоловік сказав, що це нетактовно і негарно. А я сказала, що я нікого не ображала, просто висловила свою думку.

І так у всьому і завжди на кожному кроці: то скаже при всіх, щоб я мовчала, то в сторону відведе і насварить. Дійшло вже до того, що я вже й слова сказати не можу при людях, боюсь щось лишнє мовити, бо кому-кому, а чоловікові точно своєму не вгоджу. Чоловік продовжує говорити:

– Вдома при мені кажи вже все, що завгодно, я вже звик, але при інших краще мовчи!

Але ж навіть є таке прислів’я: «Краще гірка правда, ніж солодка брехня». Тільки щось воно не підтверджується в моєму житті. А я не люблю лицемірити! Я і сама можу вислухати критику людей з боку, а тим паче хороших людей і зробити з цього висновки! Загалом, відчуваю, що наші відносини вже зовсім розладналися, а прожили ми всього трохи більше року. Чоловік зовсім не поважає мене, як людину. Я йому ніколи нічого не забороняю говорити і завжди прислухаюся до його думки.