Олег привіз Наталю з її дітьми в будинок своєї матері. Наталя хвилювалася, бо не знала, як відреагує на все це майбутня свекруха, адже її колишня свекруха викреслила їх із свого життя ще до розлучення

Дні Наталі були майже однаковими. Час минав, а нічого не змінювалось. Що робити далі, вона просто не знала. На її шиї троє дітей, а чоловік кинув її з третім немовлям на руках. Йому, бачте, діти набридли, він втомився і не хоче шуму, а ще домогосподарки Наталі, яка постійно в тих дітях. Хоча якраз і Юрій наполягав на тому, щоб Наталя народила йому третю дитину, бо хотів хлопчика. Та коли хлопчик народився — він пішов. Залишив і сина, і ще двох доньок.

Розлучення відбулось вже й офіційно. Юрій наказав не подавати на аліменти, бо щомісяця буде добровільно пересилати їм гроші на проживання. Квартира, в якій жила Наталя з дітьми, була колишньої свекрухи. Тож Юрій шантажував: подасть на аліменти — буде без житла.

Так бідна Наталя і жила. Немов на пороховій бочці, бо Юрій взагалі не був стабільним. Якось надіслав кілька тисяч, а цього місяця ні копійки. Жила від сотні до сотні і переживала, чим годувати дітей. А чоловік тим часом виставляв в соцмережі фото з моря з коханкою.

Наталі набридло мучитись, тож вона вирішила не бідкатись більше за негідником. Жила виключно для дітей. Про чоловіка й не думала, бо хто ж її візьме з трьома дітьми?

Ось синочкові виповнилось два рочки, Наталя з ним прийшла до клініки на огляд. А там новий педіатр — пан Олег. Він молодий: лише трохи далі за 30 років, але фахівець вмілий. Якось Наталя була в нього з дітьми в лікарні, потім він сам зайшов глянути на діток до неї додому, а потім іще раз зустрілись в супермаркеті, в парку… Наче сама доля їх зводила, бо випадковостей було дуже багато. А згодом Олег сказав, що закохався в Наталю. Вони зустрічались, усе було добре. Згодом він запропонував їй стати його дружиною. Погодилась.

Наталя повідомила колишньому про своє рішення. Той одразу ж примчав до неї та дітей. Діти його навіть не пам’ятали. Кричав, просив пробачення, казав, що не віддасть дітей в руки чужого чоловіка. Та Наталя вже була загартована і просто виставила його за поріг.

Наступного дня Юрій подзвонив і уточнив рішення Наталі, на що вона погодилась. Юрій заявив, щоб збирала речі й забиралась із квартири разом із дітьми. Того ж вечора Олег забрав її з малюками.

Олег не мав квартири, а лише кімнату в комуналці, але кудись Наталю все ж відвіз. Казати, куди — не хотів.

Вони виїхали за місто до великого будинку. Не багато чи нового, але цілком міцного та доглянутого.

— Тут живе моя мама. Ходімо.

— Я не піду. Що ти? Ти навіть не попередив. Як вона відреагує? А діти? Ми ж навіть не знайомі! — Але в той час пані Ганна підбігала вже до машини.

— І що це тут таке? Ану виходимо швиденько! На внучків чекають смачні пиріжечки, зараз пригощую своїх малюків. Вистрибує з машини, отак!

Наталя не розуміла, що відбувається. Колишня свекруха їй жити не давала, постійно сварила її з Юрієм і не любила онуків. А це жінка, яка вперше бачить дітей. далеко не рідних.

Пані Ганна — дуже добра та розуміюча жінка. Тато Олега помер, коли той був малюком, тож вона вдруге вийшла заміж за чоловіка, який прийняв її з Лесиком на руках. Ні разу Олегові не поткнули тим, що він не рідний. Тому пані Ганя добре розуміла Наталю.

Минув рік. Дітки називають Олега то татком, то на ім’я. Юрій нарешті заспокоївся. У Наталі почалось нове щасливе життя. Їй добре. Разом з дітьми та чоловіком, який її цінує.

А що б ви зробили на місці пані Ганни?