Панас і Сократ, так назвала Устина синів-близнят. В селі, коли вона, налисо поголена, виходила на вулицю, досі ще озиралися не неї, бо не звикли

Ця історія, хоч п’ять років минуло, досі ще у людей на язиках.

Марія ростила Устинку до 16 років сама, бо рано овдовіла. Всю себе донці присвячувала, і лише коли Устинка в останньому класі навчалася, зійшлася з Богданом, що приїхав працювати в місцевій агрофірмі інженером, а Марія в ній же була бухгалтеркою.

Стали жити разом. Устинка тим часом шкоду закінчила, поїхала в область, вивчилася на перукарку і повернулася в село дарувати красу односельцям і приїжджим з округи. І в неї виходило, клієнтів вистачало.

Одного разу, повернувшись додому раніше, Марія застукала доньку з чоловіком, який у відпустці якраз був.

Марія скандалу не влаштовувала, наказала лише обом зібрати речі й вимітатися геть з її очей.

Поїхали жити в сусіднє село до Устинкиної баби по батькові, ще не старої мовчазної жінки, в якої, крім Устини, з різних нікого не лишилося, тому і не відвернулася від онуки, прихистила їх з Богданом.

Для Устини робота й тут була, та ще й в магазин влаштувалася на підробіток.

Два Роки прожили з Богданом, весь цей час з матір’ю Устина не спілкувалася.

Якось повернувся Богдан з роботи, мовчки почав збирати речі.

Тільки й сказав тихо:

– Я до Марії повертаюся, ми їдемо з села. Мати вже дарчу на хату на тебе зробила, зможеш повернутися додому. У нас з Марією дитинка буде…

Устина так і не сказала Богданові, що теж носить їхнє дитя.

Виявилося – двох. Народилися в Устини хлопчики-близнюки, назвала Панасом і Сократом.

Повернулася з дітьми і бабусею у свою хату, а бабусину на продаж виставили.

В селі, коли Устина, налисо поголена, виходила на вулицю, досі ще озиралися не неї, бо не звикли.

А вона в той же день, як Богдан повернувся до Марії, збрила все своє русяве волосся: так, здавалося їй, захистила себе від людей, їх очей, нападів, пліток, суду. І справді, до жінки не чіплялися, лише зиркали з подивом. Хоч і п’ять років минуло вже. а досі не звикли. Та не не заважає їм ходити до Устини по гарні зачіски.

А вона пообіцяла собі, що відпустить волосся лише тоді, коли до неї й дітей повернется її Богдан, бо ж повернеться, обов’язково повернеться, інакше й бути не може…

Автор – Альона Мірошниченко