Під покровом брехні, або Як у СРСР намагалися приховати справжні масштаби Чорнобиля (документи)

Усе це супроводжувало ліквідацію наслідків Чорнобильської аварії – найбільшої техногенної екологічно-гуманітарної катастрофи ХХ століття, передають Патріоти України.

Пропонуємо огляд розсекречених документів КДБ, котрі охоплюють період із 4 червня 1986 року по 22 січня 1991 року і є частиною переліку колись секретної інформації, який нещодавно внесли до реєстру ЮНЕСКО.

4 червня 1986 року

З’являється довідка про перебування у Києві на початку червня 1986 року кореспондента американського видання Newsweek Стівена Страссера та доктора Ґейла зі США.

Зазначається, що стосовно журналіста, який займався збором інформації щодо наслідків Чорнобильської катастрофи, «було проведено комплекс чекістських заходів, спрямований на недопущення збору наклепницької інформації, обмеження його дій та зниження активності». 34 співробітники спецорганів, які одночасно працювали над цим, зробили так, що «іноземець від радянських громадян не отримав тенденційної інформації».

«Комплекс агентурно-оперативних заходів» проводився і щодо американця доктора Ґейла, який «особливо цікавився кількістю хворих на променеву хворобу, евакуйованих із районів Чорнобиля та Прип’яті», і статистичними даними, що стосуються аварії.

8 липня 1986 року

Виходить список інформації щодо Чорнобильської катастрофи, яка підлягає засекречуванню. До нього включають дані, які «розкривають істинні причини аварії на четвертому блоці ЧАЕС» та пояснюють характер руйнувань і обсяги пошкоджень на об’єкті. Інформацію про викиди внаслідок вибуху та радіаційну обстановку теж наказують не розголошувати, як і те, яким чином здійснюється захоронення радіаційно небезпечних елементів. Секретними роблять відомості про ступінь опромінення персоналу станції, а також людей, причетних до ліквідації аварії.

Серпень 1986 року

Голові КДБ СРСР, генералу Чебрикову В.М. генерал-лейтенант Муха С.М. доповідає про недоліки в організації використання особистого складу військових частин, задіяних в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Зокрема, наголошує на тому, що на початку серпня з понад 31 тисячі військовослужбовців, які мали бути залученими до цього процесу, безпосередньо в роботах були задіяні лише близько 46 відсотків із них.

15 серпня 1986 року

З’являється доповідна записка про «надійність заходів із дозиметричного контролю забрудненого навколишнього середовища і продуктів харчування», у якій йдеться про «значні недоліки у питаннях суворого дотримання встановлених норм». Зокрема, наголошується на неналежній організації робіт комплексних перевантажувальних і дезактиваційних пунктів (КПДП) у 30-кілометровій зоні, а також на тому, що ці пункти були здані в експлуатацію недопрацьованими. Окрім того, йдеться в документі, строки змін спеціалістів, які там працюють, не узгоджуються, є недоліки у роботі пунктів спеціальної обробки транспорту та у радіологічному контролі за продуктами харчування (особливо на базарах).

«У період після аварії на Чорнобильській АЕС у 231 господарстві 45 районів Київської, Чернігівської, Черкаської, Житомирської, Вінницької та Хмельницької областей скасовано перевищення гранично допустимих норм радіаційного забруднення м’ясомолочної продукції. Надійність внутрішньовідомчого дозиметричного контролю знижується через нестачу вимірювальних приладів», – наголошується в записці.

22 серпня 1986 року

Через майже чотири місяці від моменту аварії на Чорнобильській АЕС Рада міністрів СРСР складає перелік населених пунктів, в яких запроваджується обмеження на споживання продуктів харчування місцевого виробництва і особистих підсобних господарств. До нього потрапляють міста, села та хутори з УРСР, БРСР та РСФСР. Зокрема, з української території їх у списку усього 24 (це села Київської та Житомирської областей).

Окрім того, ухвалюється рішення про евакуацію у серпні-вересні 1986 року населення з низки сіл УРСР, БРСР та РСФСР (загалом – 34).


30 серпня 1986 року

Голова КДБ СРСР, генерал Чебриков В.М. видає секретний наказ про «заходи посилення контррозвідувальної роботи на об’єктах атомної енергетики у зв’язку з аварією на Чорнобильській АЕС». У ньому він констатує, що аварія на ЧАЕС виявилася «однією з найбільш тяжких в атомній енергетиці» і не лише призвела до людських жертв, але і до «викиду значної кількості радіоактивних речовин».

При цьому кадебіст вважає, що «аварія та її наслідки використовуються буржуазною пропагандою і спецслужбами», які намагаються зібрати об’єктивну інформацію про неї, для «розгортання антирадянської кампанії, дискредитації вітчизняної атомної енергетики, підриву престижу соціалістичної економіки та науки».

Чебриков визнає у документі те, що однією з причин катастрофи стало недбальство під час спорудження об’єкту. Водночас він повідомляє і про інші причини.

«Комітет держбезпеки УРСР, отримуючи від територіальних органів республіки дані про передумови виникнення надзвичайних подій на атомних електростанціях, належним чином не реагував на них і не завжди інформував КДБ СРСР, республіканські партійні і радянські органи», – стверджує кадебіст.

30 вересня 1986 року

З’являється секретний наказ КДБ СРСР про «допустимі рівні вмісту радіоактивних речовин, радіоактивного забруднення, дози опромінення та організацію диспансерного спостереження за особами, що зазнали впливу радіації внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС».

3 лютого 1987 року

Агент КДБ «Гарсіа» доповідає про причини та аналіз Чорнобильської катастрофи, які були викладені у французькій тематичній брошурі. Зокрема, цитує, що «аварії не трапилось би, якби не було більш глибоких причин, які стосувались самої конструкції такого типу реактора». При цьому, додає кадебіст, французи акцентували увагу на його нестійкості та недостатності системи захисту і відсутності ковпака.

«Чорнобиль продемонстрував неспроможність технології, яку використовував СРСР, особливо, організацію експлуатації АЕС, де не береться до уваги людський фактор. Відсутність інженера-спеціаліста з безпеки в момент проведення експерименту, потрійне порушення інструкції з експлуатації бригадою операторів, можливість «грати» з безпекою реактора наочно демонструють низьку якість експлуатації і недостатню підготовку операторів», – цитує агент французьку брошуру.

22 січня 1991 року

Верховній Раді УРСР доповідають про «деякі проблеми ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС». Як йдеться в документі, у спеціалістів «продовжують викликати занепокоєння невирішені питання, пов’язані з конструкційними недоліками реакторів РБМК, а також прийдешнім виведенням ЧАЕС з експлуатації».

Окрім того, зазначається, що внаслідок Чорнобильської катастрофи постраждало набагато більше людей, ніж офіційно подавала радянська влада.

«Як припускають вчені, чисельність опромінених, отримані ними дози, масштаби радіоактивного забруднення є значно заниженими і не відповідають ситуації, що реально склалася після катастрофи. За розрахунками групи вчених, зона небезпечного зараження після катастрофи становить до 450-500 кілометрів, а надзвичайно небезпечного – до 120-130 кілометрів. Внутрішнього та зовнішнього опромінення, вищого за допустимі аварійні нормативи, могли зазнати понад 4,5 мільйона жителів України, Білорусі та Росії», – йдеться у документі.