«Путін не зможе контролювати сирійську війну, знищивши Ідліб, але отримає нові проблеми», — політолог

«Військові приготування до наступу на контрольовану опозицією сирійську провінцію Ідліб завершені: авіація вже почала завдавати удари, а РФ закінчує свої дипломатичні танці навколо військової зони в Сирії. Проте, ціна руйнівної перемоги може бути значно вищою, ніж розраховують у Москві і Дамаску», — пише норвезький політолог Павло Баєв у своїй статті, передають Патріоти України, та продовжує:

«Режим Башара Асада рішуче має намір відновити контроль над цим останнім великим опорним пунктом опозиції: інертність трирічного втручання РФ робить цю заплановану операцію неминучою. Президент Володимир Путін відмовився налагодити плідну співпрацю зі США в Сирії. Крім того, він відмахнувся від попереджень європейців про те, що ця операція може перетворитися на гуманітарну катастрофу; і відкинув заперечення Туреччини, яка виступає проти наступу поблизу її кордонів. Щоб створити вражаючий фон для операції в Сирії, Кремль перетворив давно заплановані військові навчання Схід-2018 (намічені на 11-15 вересня) на масштабну демонстрацію сили. І хоча в цих маневрах в Сибіру і на Далекому Сході в дійсності можуть брати участь не так багато батальйонів, гучна пропаганда РФ роздула масштаб навчань.

Російські командири турбуються, що через авіаналіт на Ідліб, адміністрація Дональда Трампа завдасть третій ракетний удар по силам і базам Асада. У зв’язку з цим російський МЗС активно і публічно контролює рух кораблів ВМС США. У міністерстві оборони РФ докладно описали передбачувану складну провокацію американських спецслужб у провінції Ідліб: вони нібито готуються зімітувати хімічну атаку ВПС Сирії. Щоб США не змогли помститися за це йймовірне застосування хімічної зброї, Росія розгорнула потужну військово-морську ескадрилью на чолі з крейсером «Маршал Устінов» у Східному Середземномор’ї і оголосила, що масштабні навчання триватимуть до 8 вересня. Таке превентивне стримування явно перебільшене: у Вашингтона в Ідлібі нічого не поставлено на карту. До того ж, мало хто турбується про залишки «аль-Каїди», які то з’являються, то зникають у цій провінції. Проте, Путін намагається представити логічну відсутність дій США в цьому районі як свою політичну перемогу.

З іншого боку, Туреччина глибоко стурбована ситуацією в Ідлібі. Анкара хвилюється не лише через новий наплив біженців, але й через втрату контролю над Північною Сирією. Прагнучи стримати насування наступу, міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу, міністр оборони Хулуси Акар і начальник національної розвідки Хакан Фідан 24 серпня відвідали Москву, побувавши на аудієнції у Путіна. Турецьких чиновників ввічливо заспокоїли, але рішучість РФ почати наступ лише підтвердилася. Не в останню чергу рішучість Москви обумовлена тим, що вона повною мірою обізнана про загострення пристрастей між Вашингтоном і Анкарою: яке, мабуть, заважає їм завдати удару у відповідь.

Міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров без вагань відхилив заперечення свого колеги із Саудівської Аравії Аделя аль-Джубейра щодо нападу на Ідліб. Ер-Ріяд стурбований тим, що для наступу Іран нарощує сили. Однак Москва як і раніше рішуче виступає проти очолюваної США анти-іранської коаліції. Як і Ізраїль, який контролює зміцнення проіранських бойовиків у Сирії. Проте, поки Ізраїль на них не націлений: вони передислокуються в Ідліб, де почалися жорсткі бойові дії, тож тепер в Ізраїлі буде менше проблем на Півдні Сирії. В цілому, Ізраїль влаштовують результати розширення контролю над Асадом: він підтримує повернення спостерігачів ООН на Голанські висоти.

Президент Франції Еммануель Макрон відчайдушно намагався відрадити Росію від знищення Ідлібу: Сирія була однією з ключових тем його нещодавній промові, в якій він також детально зупинився на відносинах з Росією і Туреччиною. Те, що він називає визнання режиму аль-Асада «жахливою помилкою» не переконає Путіна відмовитися від ставок. Недавні переговори з канцлером Німеччини Ангелою Меркель дали Путіну зрозуміти, що ЄС не стане надавати гуманітарну допомогу Сирії Асада. Проте, він намагається зіграти на страхах ЄС щодо нової хвилі біженців. Кремль, звичайно, не хоче бути відповідальним за відновлення зруйнованої зони воєнних дій; однак передавати цей тягар ЄС – це вже занадто навіть для дипломатичної місії.

Незважаючи на величезні зусилля пропаганди, війна в Сирії стає все менш популярною серед росіян: вони незадоволені ціною цього втручання. І навіть суперечки про дефіцит у Пенсійному фонді не допомагають. Кілька днів тому в спеціальному телезверненні Путін вважав за потрібне піти на компроміс у пенсійному питанні. Але його тверезі міркування розбилися об готовність його уряду інвестувати у фантастичні системи озброєння і проводити масштабні військові навчання.

Тим часом, вибух, який минулої п’ятниці (1 вересня) вбив Олександра Захарченка (лідера місцевих проросійських сепаратистів) у Донецьку, нагадав багатьом росіянам, що саме їм розплачуватися за підтримку цієї неоголошеної війни. Ще одним подразником стали одкровення про безсоромну корупцію навіть в привілейованій і лояльній Національній гвардії; а те, що блогера та активіста, чемпіона з боротьби з корупцією Олексія Навального позбавили волі лише підвищило довіру до його розслідувань.

Геополітичні амбіції РФ продовжують стикатися з внутрішнім застоєм і розчаруванням, яке посилює правління Путіна, що приїлося. Єдиний шлях для Кремля «продати» нову ескалацію в Сирії незадоволеній громадськості – представити її як останню спробу боротьби з тероризмом і забезпечення стабільності «законному» режиму Асада. Ця спроба отримати перемогу, уникнувши її «плодів», навряд чи спрацює. І якщо близько п’яти мільйонів біженців, які не згодні з утисками режиму Асада, залишаться в таборах сусідніх держав, влада Асада не буде стабільною.

До того ж, у Ірану і без того багато економічних проблем, щоб управляти ще й спустошеною Сирією. А ось курди можуть розраховувати на зовнішню допомогу в самоврядуванні тих районів, які вони звільнили. Путін застряг у катастрофі, яка частково була ним же й створена, але вийшла з-під його контролю. Він не зможе контролювати сирійську війну, знищивши Ідліб. Замість цього, він отримає ще одну проблему, яку Росія власноруч створила».