Свекруха сама змусила мене вийти з декрету на роботу, а тепер наполягає, щоб я сиділа вдома. Але тепер я не хочу і не погоджуюся!

Свекруха сама змусила мене вийти з декрету на роботу, а тепер наполягає, щоб я сиділа вдома. Але тепер я не хочу і не погоджуюся!

Моїй доньці не було і 3-х місяців, коли свекруха перший раз заїкнулася, що мовляв нічого мені “вдома штани просиджувати”, можна і підробіток знайти, а з дитиною вона і сама прекрасно посидить. Тоді я особливо не надала цьому значення, але з цього моменту розмови про це стали відбуватися все частіше і все у більш вимогливій формі.

Аргументувалося це тим, що, мовляв, двоє дітей тепер, грошей вам вічно не вистачає, навіщо народжували, раз прогодувати не можете (хоча вже з чим з чим, а з харчуванням у нас все в порядку, на столі кожен день і м’ясо, і сезонні фрукти, та й ласощі для дітей не переводяться, молодша часом і від шоколадних цукерок ніс верне, хоча більше 2-х штук в день я намагаюся їй і не давати).

Іноді розмови щодо роботи доводили мене до точки кипіння, але в основному я відмахувалася і жартувала.

Мені і першого разу вистачило, тоді я старшого сина запхнула в садочок в рік і вісім місяців, він був найменший в групі і дуже гірко плакав вранці перші півроку, поки я його збирала в садок.

І щоразу це відчуття, наче я його кидаю, часу на нього у мене вічно не було, практично всі його ранки мною пропущені, і мені досі соромно перед дитиною, що він відчував себе таким нещасним і покинутим. Але тоді мені не було куди діватися, перший чоловік пішов в запій, грошей зовсім не було, свекруха іноді нас підгодовувала, але висіти на шиї у пенсіонерки мені совість не дозволяла, та й для дитини мені хотілося купувати і речі, і іграшки, не кажучи вже про елементарні солодощі і приємні дрібниці.

Зараз же ситуація інша. Так, грошей іноді не вистачає. Але на що не вистачає? На нові штани? Нічого, в старих походимо. На ремонт? Нічого страшного не трапиться, якщо ми ще рік поживемо без нових шпалер. На шафу? Ну тут теж нічого я не бачу, не втече вона нікуди, купимо пізніше. А ось дитина виросте і я ніколи не побачу упущені моменти, першу посмішку, перші кроки, перші осмислені сльози…

Я хочу бути поруч з донькою в ці моменти, хочу, що б вона знала, що мама завжди допоможе, підтримає, буде радіти її успіхам і поплаче разом з нею в разі невдачі. Загалом 1,5 року атак я витримала, останній раз, грубо обірвавши свекруху, сказала, що піду на роботу, коли вважатиму за потрібне, і вона особливо не наступала.

Але в 2 роки дитина пішла в садок і тут мені вже було не відкрутитися. Відходивши в садок пару днів на повний день, мені тут же “прилетіла вакансія” – свекруха, не питаючи мене, домовилася про підробіток для мене. Мовляв, чого тобі тепер вдома сидіти, графік 2/2, з 8 до 18.00, в садок відвела і вперед, все поруч. А забирати ми будемо (чоловік, старший син, сама свекруха – помічників і справді у мене багато, за що звичайно величезне спасибі їм), годину-дві після саду і без тебе впораємося.

І тут я подумала, ну ок, хочете що б я працювала, без проблем! Мені й самій вже дещо набридла безкоштовна вакансія прислуги, прибиральниці, посудомийки, кухарки, хоч відпочину!

Одним словом, вийшла я на викладку товару. Не минуло й тижня, як моя дитина перестала лягати на денний сон в садочку. Мало того, що не лягає, вона не дає спати іншим дітям! Закочує такий скандал і істерику, що її крики чутно навіть на вулиці! Перший раз мені про це повідомили в садочку ввечері, мовляв вона вже 2-й день не лягає і істерить так, що ми її не можемо заспокоїти. Вже навіть і на руках качали її, і соску дали (я про всяк випадок принесла, ще в перші дні), а вона як іван-встанька, тільки її кладеш, вона схоплюється. Наступного дня мені зателефонували в обід, мовляв вона реве, ні до кого в руки не дається, б’ється, приїжджайте, ми не можемо заспокоїти. Благо, в цей день був мій другий вихідний.

За дві хвилини ми на машині доїхали до садочка, її плач було чути навіть на вулиці. Зайшли, побачили картину маслом – дитина в трусах і майці стоїть біля вікна і горлопанить. Чоловік просто загорнув її в свою куртку і забрав в машину. Вдома ми буквально через 10 хвилин вже спали. Вже 3-й тиждень ми забираємо дитину в 12.30. Мене заспокоювали тим, що ця вихователька підмінна, вона ще молода, недосвідчена, ось вийде з відпустки інша, вона з дітьми прекрасно справляється і все нормалізується.

Ага… В перший же робочий день довгоочікувана вихователька зателефонувала моїй свекрухсі, бо я була на роботі, і сказала:

-У мене вперше таке… Весь ранок все було прекрасно, а як стали спати лягати, вона почала плакати і кричити, немов сирена, кричить вже 20 хвилин, на руки не йде…

Вийшла свекруха з дитиною на вулицю, а мала не йде, сіла на дорогу й кричить далі.

Вона понесла її на руках, а в доньки на хвилинку так, 18 кг, йти хоч і недалеко, але мені самій її тягати реально важко, а тут пенсіонерка та ще йти під гору… Поки вона її тягла, донька не замовкала, плюс її замочила – в результаті свекруха згадала всі “принади” материнства.

Дома “пригоди” не закінчилися: дитина і не збиралася заспокоюватися.Тільки коли старший син прийшов зі школи, свекруха змогла видихнути, якось мій старший заспокоїв молодшу і навіть вклав спати.

Одним словом, посидівши з маленькою дитиною пару тижнів (як вона того хотіла), до того ж мені додали години (тепер я працюю до 20.00), плюс прибирання, готування, мені ж тепер ніколи її синові наготовувати, а вчорашнє він не їсть, вчора вона тихенько мені сказала:

– Може поки ще вдома посидиш?..

Ну вже ні, мамо! Нам же гроші потрібні, та й зима попереду, а моя робота – це продукти (списання, уцінка… Як тільки я вийшла на роботу, холодильник взагалі забитий під зав’язку). І взагалі, Ви ж говорили, що я вдома цілими днями сплю і ні хрена не роблю, тепер ось ви поспіть, а мені працювати треба, дитина ж в садочок пішла…