Воля або смерть: як загинув видатний борець за незалежність України Роман Шухевич

5 березня 1950 року помер український політичний і державний діяч, головнокомандувач Української повстанської армії Роман Шухевич. 5.ua поспілкувався з кандидатом історичних наук Миколою Посівничем, щоб дізнатися подробиці того трагічного для України дня

– Радянські спецпризначенці шукали Романа Шухевича не один рік. Чому для цього було залучено стільки багато людей і ресурсів?

– 1944 року на нього була відкрита оперативна справа і близько тисячі осіб вело пошуки за провідними членами ОУН і УПА. Тоді завданням номер один було – ліквідувати все керівництво збройного підпілля. Це диво, що Шухевич протримався сім років активної боротьби. Такі постаті, як Шухевич, жили у підпіллі і на бойових позиціях не більш як рік-півтора. Є свідчення, що естонське, польське і латвійське керівництво збройного підпілля не протрималося довше двох років.

– Завдяки чому Роману Шухевичу це вдалося?

– Він був геніальним військовим конспіратором. А ще – дуже педантичним. Завжди дотримувався правил, які були для нього основою життя. А також добрим психологом, він міг підібрати ідеальних людей для виконання будь-яких операцій. І обирав таких людей, які не зраджували навіть під тортурами.

– Але все-таки 5 березня 1950 року став фатальними для головнокомандувача УПА…

– Так. То був справді фатальний збіг обставин, коли оточення Романа Шухевича замкнулося в колі, і рано чи пізно його б знайшли радянські спецслужби.

– Як виявили місце перебування Романа Шухевича?

– 1950 року, коли через оперативні заходи не вдалося його ліквідувати в бою, було прийнято рішення завербувати колишніх зв’язкових членів ОУН і УПА і через них безпосередньо вийти на Романа Шукевича. Була така колишня підпільниця «Поліна», яка, прагнучи врятувати свого брата і родину, вказала на Дар’ю Гусяк, зв’язкову Романа Шухевича. «Дарку» було заарештовано і відправлено в тюрму на Лонцького. Там її страшно катували, але навіть під тортурами вона не дала жодних свідчень про Шухевича. Тому далі оперативники взялися до так званої «бочки». Вони підсадили до камери Гусяк агентку «Розу» (А. Фроляк) під виглядом підпільниці. Та, ніби після «тортур і катувань» увійшла в довіру до Гусяк і, коли виходила з тюрми, погодилася передати записку рідним Дар’ї. І таким чином фактично стало відомо про місце перебування Шухевича.

– Що в цей час відбувалося в підпіллі біля Романа Шухевича?

– У всіх були неписані правила. Якщо хтось не виходить на зв’язок три дні, то Роман Шухевич змінює своє місце знаходження. Таке рішення було прийняте і після того, як зникла Гусяк. Але тоді Шухевич уже хворів і затримався. Це була його фатальна помилка. Його охорона з цінними документами виїхала ще надвечір, а Шухевич залишився в криївці ще на один день і не змінив місця дислокації. О восьмій годині ранку до будинку, де переховувався Шухевич, прийшли оперативники найвищого рангу. Шухевич розумів, що це його останній бій і живим йому даватися не можна. Він почав відстрілюватися, при цьому вбив майора Ревенка. Роман Шухевич, отримавши від оперативників чергу з автомата, вистрелив собі у скроню, адже живим не міг їм здатися.

– Є свідчення Дар’ї Гусяк, яка сказала, що при арешті так само хотіла покінчити самогубством, але не встигла. Це було за правило, не датися живим?

– Так. У кожного була ампула з сильнодіючою отрутою, наприклад з ціанистім калієм. Вони просто не мали права даватися живими. Дар’ї Гусяк одразу було заблоковано руки, ноги і рот, щоб вона не могла перекусити ампулу. З конспіративних міркувань Дар’я Гусяк все правильно зробила і виконала свій обов’язок. Але радянські оперативники працювали досить професійно, вони вже знали і про отруту, і про пістолет. До речі, Романа Шухевича також було наказано брати лише живим.

Спілкувалася Ірина Мазіпчук

Одне з найпомітніших місць в українському визвольному русі ХХ століття займає постать генерал-хорунжого Української Повстанської Армії (УПА) Романа Шухевича – “Тараса Чупринки”, який протягом 1940 рр. очолював боротьбу проти двох найбільших тоталітарних режимів – нацистського та радянського. Для Шухевича справою всього життя було військове мистецтво та вишкіл повстанців. Стати блискучим командиром йому допомогли активна діяльність у “Пласті”, заняття спортом, служба у польській армії, навчання в німецькій військовій академії у Мюнхені, участь як поручника у формуванні Карпатської Січі, як сотника в Дружинах Українських Націоналістів, як підполковника і потім генерала в УПА.

Він успадкував найкращі риси своїх родичів і галицької інтелігенції загалом: патріотизм, інтелектуальність, високу культуру у ставленні до себе і оточення. Шухевичі належали до тих галицьких священичих родів, які протягом ХІХ століття сприяли українському національному відродженню. З роду Шухевичів вийшла велика когорта політичних, культурно-громадських та військових діячів, що формували модерну українську націю та боролися за її незалежність та державність.

Роман Шухевич протягом двадцяти п’яти років був учасником та провідником визвольного руху. Очолювані ним ОУН та УПА стали яскравим свідченням безкомпромісної та жертовної боротьби українського народу за свою незалежність. Талант Р. Шухевича – організатора, політика, військового діяча та загалом людини з широким світобаченням, дозволив спрямувати УВО, ОУН, УПА та УГВР у напрямку конструктивного розвитку та поширення їхніх ідей серед суспільства. Шухевич став основоположником цілого ряду політико-ідеологічних, стратегічних і тактичних засад національно-визвольного руху. Запроваджені ним принципи і норми політичної та військової діяльності стали основою концепції української визвольної боротьби 1940-50-х рр.

У галереї національних борців ХХ століття постать Романа Шухевича посідає виняткове місце. Він, як і багато його ровесників, пережив становлення польської окупаційної влади. Небажання й надалі терпіти такий стан речей приводив їх до лав УВО-ОУН. Доля поставила перед Шухевичем й тисячами інших вибір – жити рабом або боротися за свободу до останнього подиху. Вони обрали останнє й повністю присвятили себе служінню ідеї Української Державності.
Життя й діяльність Головного командира УПА генерал-хорунжого Романа Шухевича – “Тараса Чупринки” яскравий взірець героїчної боротьби за незалежність України та чудовий приклад для майбутніх поколінь.

Джерело