ЇЛА ПШОНЯНУ КАШУ, А ДОЧЦІ БРЕХАЛА , ЩО ДОЇДАЮ СМАЖЕНУ КУРКУ І ЗАПUВАЮ ЇЇ АПЕЛЬСUНОВUМ СОКОМ…

Сусідки мені кажуть, щоб я з дочки зажадала законні аліменти, а я краще голодувати буду, але в суд на рідну дитину ніколи не подам.Начебто і не була ніколи моя Анька жаднюгою. Маленька навіть шоколадкою зі мною завжди ділилася, та й після інституту завжди мені грошики «підкидала».«На, мамуся, купи собі хустку або тапочки нові». «Ось тобі, мамуся, на солоденьке».Від грошей її я відмовлялася, тому як сама ще працювала і прогодувати себе цілком змогла. Але все змінилося в моєму житті після того, як я вийшла на пенсію.Працювала не до 55 років, а до 60 навіть.

Протягом останніх п’яти вахтером в школі сиділа, та ще підлоги мила. Втомлювалася, звичайно, але хоч грошей на таблетки вистачало. А як на моє місце взяли іншу, молодшу, то стала просто виживати на пенсію в 2 тисячі. З них майже тисяча в місяць на комуналку йде, взимку і того більше.Моя основна їжа – це каші, супчики на воді (варю їх на два дні), та молочку іноді купую.

На такому харчуванні довго не протягнеш.Я вже не кажу про засоби гігієни, різні там дрібниці і ліки. Що прописав мені лікар в минулому році, просто не купую. Не лікуюся. Тому що банально нема на що! Купити таблетки і сидіти без хліба?Дочка моя теж в тому році другий вийшла заміж і поїхала з новим чоловіком в Київ. Надсилала фотографії, машину вони купили, квартиру в кредит взяли. Ось в Туреччину в червні їздили.Дочка мене питає про здоров’я, що смачненького готую ..

Я їй весь час брехала, що все добре, що все у мене є. Брехала, що ось курку смажену їм, сік апельсиновий п’ю. Хоча я вже давно забула як виглядає і курка і сік …Я брехала, а вона вірила. Хоча вона прекрасно знає, яка у мене пенсія і які в магазині ціни ..А недавно не витримала і відкритому текстом попросила у дочки трохи грошей. Хотіла хоч овочів купити, щось на зиму заморозити, та останні шльопанці порвалися ще, як на зло.Дочка на моє прохання ласкаво прощебетала: «Звичайно, матуся». А на наступний день мені на картку прийшли 100 гривень. Допомога доччина …Я хотіла вже назад їй відіслати, та не знаю як це робити через інтернет. Вона ввечері потім зателефонувала, запитала мене про гроші, чи отримала я їх?

Я подякувала. Поклала трубку, а потім розревілася як дура.Так, у них там в Києві чашка кави стільки коштує! А вона єдиний раз, коли мати попросила про допомогу, дала мені ці нещасні 100 гривень.Тепер я зареклася. що більше не буду благати її про гроші. Додумається матері допомогти, сама вишле, А ні, так ні .. Буду далі брехати про вигадане м’ясо, яке я їм кожен день ..Я ж брехала, щоб її не засмучувати, а вийшло он воно як .. Вона може і справді думає, що в провінції у нас тут все даром і тільки в столиці ціни високі .. Давно вдома не була вона, давно до матері в холодильник не заглядала.