– Але ж там живе моя донька – заявив чоловік і пішов робити ремонт в квартирі колишньої дружини. Спочатку я плакала, а потім вирішила, що раз він там потрібніший, то нехай збирає речі і валить туди

Для мене не було таємницею, що мій чоловік має доньку і колишню дружину. Великої проблеми я в цьому не бачила. Було б дивніше, якби у тридцятирічного чоловіка до мене нікого не було.

Тим більше, він завжди казав, що проблем не буде, з колишньою вони розійшлися мирно, все давно вирішили, з дочкою він спілкується на нейтральній території, у випадках форс-мажору сидітимуть з дитиною бабусі. Тобто мені, за великим рахунком, переживати взагалі нема про що.

Я перші півроку після весілля не переживала. Так, аліменти дитині чоловік платив плюс бачився періодично. Не скажу, що мене дуже напружувало, що один вихідний тиждень чоловік проводить не зі мною. Я доросла людина, у мене теж є свої справи та захоплення.

За півроку чоловік заявив, що їде у відпустку. Без мене, але із донькою.

– Я давно планував звозити дитину на море, я обіцяв. Вибач, але колишня не зрозуміє, якщо ти поїдеш. Вона вже висловлювала побоювання, що ти захочеш спробувати її замінити.

Що за маячня? Я їхню доньку тільки на фото бачила, та й не горю бажанням комусь щось заміняти. Якщо буде потрібна дитина, то я просто народжу свою, у мене із цим проблем бути не повинно.

Мені було прикро, що чоловік поставив мене перед фактом. Та й взагалі я була б не проти поїхати на море. Вже спілкуванню з дочкою я точно не завадила б. Якщо принципово, то я навіть у іншому номері без проблем зупинилася б. Але гаразд, нехай їде відпочивати з дитиною.

Тільки згодом я випадково з’ясувала, що відпочивати з дитиною їздила і колишня дружина. Жили вони в окремих номерах, але сам факт мене обурив. Мене, значить, він не взяв, бо колишня проти, а мені навіть не сказав, що він там не вдвох із дочкою буде.

– Я не хотів, щоб ти ревнувала, – виправдовувався чоловік. – Між нами нічого немає, але це дуже важко пояснити іншим людям. Ми взагалі спілкуємось лише через доньку, а так ми надто різні люди.

Цю сварку ми зам’яли, хоча неприємний осад залишився, почалися проблеми з довірою. А потім я завагітніла, і всі ці проблеми якось відійшли на другий план.

Чоловік був щасливий, носив мене на руках, говорив, як любить та будував грандіозні плани.

– Ось тут можна поставити перегородку, тоді ту кімнату зробимо повністю дитячою, а тут буде наша спальня та вітальня. У дитини обов’язково має бути окрема кімната, – фантазував чоловік.

Жили ми в моїй квартирі, і чесно кажучи, квартира давно потребувала ремонту. Ми все ніяк не могли зібратися з силами і почати, адже це такий захід, що якщо взявся, то до кінця. Але тепер, коли ми дізналися, що чекаємо на дитину, відкладати було вже нікуди. Мої батьки сказали, що допоможуть із грошима та інструментом.

Взявся чоловік з ентузіазмом, але часу на масштабні роботи у нього було замало – по буднях він приходив уже пізно для гучних робіт, на вихідних залишався один день, бо другий він проводив із дочкою. Я намагалася допомагати, але що я там одна особливо напрацюю?

Просувалося все зі скрипом, вдома була та ще розруха. Чоловік вирішив, що спочатку все скрізь відперфорує, а потім уже займатиметься рештою.

– Ну чого розводити муть, тут поробив, потім там. Взяти і одразу все зробити.

Мені такий підхід не подобався. Я хотіла, щоб спочатку повністю зробили одну кімнату, потім іншу, а так уся квартира в руїнах.

– Потерпи, зараз найбрудніші та найгучніші роботи припиняться, потім буде простіше, – обіцяв мені чоловік.

Але я вже на сьомому місяці, а закінчення робіт все не видно, тільки купки будматеріалів по квартирі переміщуються, а результату особливого немає. Чоловік заспокоював, що до народження малюка точно все встигне, у чому я вже дуже сумніваюся. Тепер у нас взагалі сталося веселе.

У суботу чоловік підірвався від телефонного дзвінка рано-вранці і кудись втік. Це все я чула крізь сон. Повернувся на обід, розповів, що їздив до колишньої. Там у сусідів зверху рвонула батарея, і залили квартиру. Показував фотографії. Так, не пощастило конкретно. Розлилося на дві кімнати, стелі кінець, підлозі кінець, шпалери по двох стінках під заміну.

Поговорили, обговорили і я викинула з голови цей момент. Чоловік пообідав і пішов зустрічатись із донькою, як і завжди. Все було як завжди, поки в неділю чоловік знову не почав збиратися з самого ранку.

– А ти куди так намилився?

– Та до колишньої, я ж тобі казав учора, що там у них сталося.

Я не зрозуміла, навіщо він там потрібен ще й сьогодні, а виявилося, що чоловік зголосився робити ремонт.

– Який ти молодець! А у нашій квартирі ти ремонт зробити не хочеш?! – я обвела руками руїни, на які перетворилася квартира.

– Там моя дочка живе, вона не може за таких умов перебувати.

– У тебе незабаром ще дитина з’явиться. Вона буде ще в найгірших умовах перебувати, це тебе не хвилює? Тут роботи ще море, а в тебе часу на це ніколи нема! А твоя дочка може тимчасово пожити у бабусь.

– Наша з тобою дитина поки не народилася, а дочка в мене вже є. Там я потрібніший, – з цими словами він зібрав інструмент і пішов.

Спочатку я плакала, а потім вирішила, що раз він там потрібніший, то нехай збирає речі і валить туди. Скільки можна вже з мене знyщaтися? Якби в нас удома все добре було, я б нічого не мала проти його допомоги, але нам самим ця допомога потрібна.

Я написала чоловікові записку, де виклала всі свої думки, зібрала свої речі та поїхала до батьків. Там, принаймні, немає такої розрухи.

Чоловік намагався дзвонити, навіть приїжджав до батьків, але я його бачити поки що не можу і не хочу. Обіцянок я наслухалася від нього вже на сто років уперед, а вчинки він робить тільки у бік своєї колишньої дружини та дочки. Втомилася жити на порожніх обіцянках. Якщо до пологів у квартирі не буде ремонту, який він так обіцяв, то це буде розлучення.