Чоловік йшов по дорозі з коханкою, думаючи, що дружина в селі. Юля випадково побачила їх з вікна швидкої, набрала номер чоловіка. На її очах Андрій дістав свій телефон і відповів звичайне ” алло”. На питання, де він, нахабно збрехав, що з роботи в сусідній кіоск побіг, за ватрушечкою.

Не знала б про коханку, якби не випадок…

Посеред ночі Юлі зателефонував батько.

-Маму в лікарню відвезли. Температура третій день. Переполошилася Юля. Нашвидку зібралася і поїхала, наказавши чоловікові водити сина, Івана, в школу.

– Поїду мінімум на тиждень, поки маму не випишуть, – оголосила чоловікові вона, – Ви ж не маленькі, впораєтеся.

Батьки Юлині в сусідньому від їх міста селищі жили, всього 50 км шляху, недовго їхати. Приїхала, відразу бігом в лікарню, а там у матері пневмонію виявили, зібралися в місто везти, там все-таки обласна лікарня є. Юля добро дала, разом з матір’ю в карету швидкої допомоги сіли та поїхали. А там в дорозі мобільного зв’язку немає, так і забула Юля чоловікові зателефонувати, відзвітувати.

Прибувши в місто, «Швидка» застрягла в пробці, коли раптом Юля, з вікна, з «швидкої», побачила чоловіка, Андрія. Той ішов по тротуарчику з якоюсь дівчиною під руку. Дівиця в руках квіти несе, красиві такі темно-червоні троянди. Біле гладке волосся, яскраво-червоні губи, стрілки – до самих скронь на очах намальовані. Ну чисто жінка-кішка. Юля телефон дістала і давай чоловікові дзвонити.

На її очах Андрій дістав свій телефон з кишені штанів і відповів звичне «алло». На питання, де він, нахабно збрехав, що з роботи в сусідній кіоск побіг, за ватрушечкою. З повидлом. Що це за ватрушечка, Юля вже побачила. Але плакати та виявляти зрадника в телефон на очах у матері не стала.

Мама переживати буде, на те вона і мама, хоч вже і бабуся. Юлину маму в лікарню благополучно забрали і Юля відразу додому понеслася. У грудях свербіло, в носі хлюпало, а в очах від сліз палило нещадно, але розкисати часу не було. Юля всі речі чоловіка по валізах розклала, по-звичці підвертаючи акуратно рукавчики на сорочках і штани складаючи, строго дотримуючись стрілки.

А потім схаменулася, вивалила все назад і як попало закинула. Всі речі не влізли, а валізи вже закінчилися. Так вона ногами давай весь вміст втоптувати, щоб, значить, утрамбувати. А потім, щоб замочки застебнути, ще й зверху попою сіла, бурмочучи про себе нечитабельні лайки. І винесла за двері в під’їзд всі речі.

Нагулявшись, чоловік з’явився додому як тільки Юля йому подзвонила і повідомила про свій приїзд.

-Юля? Чого приїхала? А валізи чого за дверима стоять? – обурився Андрій, дивлячись на неї безсоромними очима. -А бачила я вас. Тебе бачила і твою ватрушечку, – оголосила Юля, стоячи до судженого задом і жарячи спокійно в сковорідці котлети зі свинячого фаршу.

Котлети – синові який повинен був зі школи повернутися; бульйончик курячий – для матері (в лікарню). Чоловік засоромлено замовк, потім щось про сина звично почав говорити.

-Проживемо, виховаю, – заспокоїла його дружина.

– Дай хоч повечеряти перед відходом, – раптом почав благати він, відчувши запах котлет.

-Обійдешся, – відбрила його дружина.

Пішов Андрійко. Хоч і видно було по очах, що без особливого бажання. На радощах Юля подруг покликала, гулянку влаштувала і канкан станцювала.

***

Коханка жила з мамою, в однокімнатній квартирі.

Тому впустити до себе Андрійка вона не могла собі дозволити.

– Ми з мамою на одному дивані спимо, – заявила вона і Андрій зітхнув:

-Краще б я з тобою на цьому дивані спав. Заздрю я твоїй мамі. – За ручки зі своєю Наталочкою в під’їзді потримався і з валізами назад у свій автомобіль спустився.

Ночувати вирішив в готелі, куди Наталочку свою і покликав. Дивився він на свою сплячу Наталочку і зітхав. Витратив він сьогодні весь аванс на номер і на вечерю в ресторані.

Вранці він розбудив Наталочку раніше.

– Сорочку мені попрасуй. Ця стерва мені все м’яте поклала. – Коханка тільки потягнулася в відповідь.

– Піди у вчорашньому одязі. Я з тобою не для цього.

– А для чого ти зі мною? – здивувався Андрій.

-Дурник, – посміхнулася коханка, – для любові. Андрій зітхнув. Якось не до любові йому стало: адже грошей немає. А без них і душа не співає.

***

У перший же свій «без чоловіка» вихідний, Юля до обіду ніжилася у ванній. Потім, не поспішаючи, вийшла і пів години милувалася на свою нову стрижку в дзеркалі, переміряла нові речі, які встигла купити. З відходом чоловіка стало їй якось легше. У квартирі чисто, ніхто не смітить.

Квартира до речі, її, дошлюбна, була. Дитина – велика, самостійна. Та й сусід, неодружений Ігор, раптом звернув на неї свою увагу і став привітнішим.

-Юлечка? Прости дурня! – з квітами, неголений, пахнючий оселедцем, в пом’ятому піджаку, чоловік стояв за дверима і дивився з жалем на неї.

-Ні! – розсміялася від щастя Юля. – Не прощу! Іди, куди ходив від мене потайки! Свободу тобі даю.

-Ну Юль? Кому ти потрібна, у свої 37? – про всяк випадок нагадав чоловік. Колишній чоловік. -Пропадеш же без мене? Він дуже розраховував на те, що дружина візьме його назад. Тому що грошей у нього залишилося – три з половиною гривні і спав він вже майже тиждень в машині.

-Пропаду, – кивнула радісно головою Юля, зачинивши перед ним двері. Тоді Андрій задумав недобре діло. З’явившись під вечір додому, знову подзвонив у двері. Дружина відкрила. Красива така стала, в платті новому і в сережках з висульками.

-Чого тобі? – невдоволено сказала вона.

Замість тисячі слів, Андрій кинувся на неї немов ягуар в стрибку із засідки і втупившись в губи, притиснув її до підлоги. «Моя ж» – порахував він. – «побарахтається і здасться». Таке він в кіно бачив. Приборкання норовливої. Але з кухні, через двері, теж зовсім як в кіно, з’явився сусід Ігор.

Немов нерозумне кошеня він взяв за шкірку Андрійка, з Юлі зняв і за двері викинув, показово пнувши прямо під зад.

-Юля тепер жінка вільна, – безсердечно повідомив він.

-Так, – підтвердила Юля.

З квартири прямо аж несло смаженими м’ясними котлетами, улюбленими, які Юля раніше йому виключно лише у свята смажила. І зрозумів Андрій, що він безповоротно втратив. Шкода.