– Катю, не знаю що це, але можу порадити тобі одну бабусю. Чула, що не раз вона людям допомагала. Тому не гай часу, а біжи сьогодні після роботи до неї. Вона той сон тобі точно розтлумачить.

Катерина жила в самому центрі міста, і кожного разу йдучи на свою улюблену роботу, жінка проходила повз невеличкий базарчик, який був немов усіяний квітами.

Троянки, хризантеми, піони – вона так любила їх запах. Проходячи повз вона ніби занурювалась в їх світ. Не раз після важкого робочого дня Катерина купувала собі маленький букетик, який радував її своєю красою декілька днів.

На роботі того дня не ладилося. Шеф вимагав підготувати документи, і йому було байдуже, що таку роботу за декілька годин не зробити. Катерина пообіцяла, що зранку обов’язково все буде у нього на столі, а сама для себе зрозуміла – сну сьогодні їй не бачити.

Щоб хоч якось підбадьорити себе, вирішила прикупити собі квіточки, які скрасять сьогоднішній невдалий день.

– Добридень, бабусю. А можна ось цей букетик? – сказала Катерина і потягнулася рукою до блідо рожевих піон.

– Так, доню. Сто гривень і ця краса твоя.

Катерина з букетом квітів попрямувала додому. Майже всю ніч вона готувала для шефа документи. Вона ж пообіцяла. І вже ближче ранку, не встаючи з-за столу, таки заснула.

– Це не твої квіти! Благаю, поверни. У тебе скоро знайдеться людина, яка буде дарувати таку красу хоч кожен день. А цей букет піон приніс мені востаннє мій Петрик.

Прокинувшись зранку Катерина була сама не своя. Мало того, що вона спала всього то дві годинки, та ще й сон такий дивний приснився.

– Спиться та й сниться, – сказала вона сама собі, і пішла збиратися на роботу, у неї ж важливий день.

Та на наступну ніч сон знову повторився. Катерина задумалася, але не стала нічого нікому розказувати, лише коли ця сама дівчина прийшла у її сон втретє, та злякалася.

– Хто ж ти? Чого тобі від мене треба?

Цього дня Катерина поділилася своїми страхами зі співробітниками в офісі. Вона не розуміла, що відбувається.

– Катю, не знаю що це, але можу порадити тобі одну бабусю. Чула, що не раз вона людям допомагала. Тому не гай часу, а біжи сьогодні після роботи до неї. Вона той сон тобі точно розтлумачить.

Катерина вагалася, ніколи в житті до таких людей не зверталася. Було лячно, але вона переступила поріг старенької хати.

– Заходь, не бійся. Я не кусаюся. Чого тобі?

Її очі ніби дивилися наскрізь.

Катерина розповіла про свої сни, а та лише головою покачала.

– Ой горе то яке. Справді, квіти не твої. Ти її у дівчини, якої вже в живих немає забрала. Поклади де взяла, і буде тобі спокій на душі.

– Які квіти? Я нічого у нікого не забирала. Хоча… Стривайте…

Катерина стрімголов бігла вулицями міста. На маленькому базарчику вона уважно розглядала продавців ніжних створінь.

– Де ж вона? – гомоніло в голові.

Побачивши продавчиню жінка тут же побігла до неї, і з криком почала виясняти, де та бере квіти.

– Та тихо ти! Чого розкричалася. Я все розкажу, тільки не здавай мене. Не знаю я, як інакше на кусок хліба заробити, тому й знайшла такий спосіб. Їм то ці квіти вже не потрібні.

Жінка сказала Катерині де саме цей букет вона забрала.

– Молода дівчина ще була… Упокоїлася вона біля високої верби…

Катерина взяла дома вже обсохший букет квітів і подалася шукати цю високу вербу.

Справді, у вказаному місці вона знайшла поховання молодої дівчини, а з цієї фотографії на неї дивилася та, хто приходив до неї уві сні.

– Пробач! Не знала я, що він твій! Спочивай з миром!