Коли я продала свою частину спадщини сестра показала справжнє обличчя, зажадала, щоб я їй гроші віддала. Але чоловік сказав, що завдяки моїй любові до сім’ї сестра має дах над головою. А продаж ділянки – це благословення небес за мою доброту.

Після того як наш батько пішов у інший світ, нам з сестрою дісталися двокімнатна міська квартира і старий будинок у селі. Питання, як ділити майно, навіть не стояло. Зрозуміло, що сестра отримує квартиру. Коли вона вийшла заміж, то переїхала туди жити разом із чоловіком. Так вони прожили втрьох разом із батьком.

Ми ж із чоловіком винайняли квартиру відразу після весілля. Я не хотіла проситися до батька, хоч він би прийняв. Та й зі свекрухою ми не вжилися б, якби поїхали до батьків чоловіка. У результаті старша сестра жила безкоштовно у квартирі батька. А ми з чоловіком спочатку тулилися у кімнаті у гуртожитку, а потім відкладали кожну копійку на оренду квартири.

Я не хотіла, щоб розділ спадщини став нашим яблуком розбрату. Адже це сестра, найрідніша людина в цьому світі. Я розсудила, хай вона забирає цю квартиру.

Звичайно, було видно, що мій чоловік вважає такий варіант несправедливим. Адже квартира в місті коштує набагато дорожче, ніж старий будинок у селі. Але він нічого говорити не став, мабуть, вирішив, що це наша з сестрою особиста справа.

Після того, як я вступила у спадок, ми з чоловіком поїхали за місто, подивитися на будинок, який дістався від батька. Нічого не сказати, надто сумне видовище.

Маленький будиночок, за яким після смepті бабусі ніхто не доглядав. Дах покосився, зламався паркан, облупилася штукатурка. Від квітучого раніше сауд залишилися тільки пні, а бур’яни виросли висотою близько метра. Привести цей будинок у порядок означало витратити стільки грошей, скільки він навіть не коштував.

Тож ми вирішили його продати. Вивчили ринок нерухомості, порадилися із ріелтором. Але виявилося, що ні хата, ні земля нічого не варті. Все через невигідне розташування. У результаті чоловік забив вікна дошками і ми забули про цей будинок. Зате моя сестричка жила в міській квартирі і в вус не дула.

Періодично нам приходили рахунки за сільську ділянку, які ми справно платили. Іноді чоловік їздив у село, подивитися, як там справи. Наша мета була накопичити гроші, щоб взяти власну квартиру в іпотеку. Але поки що зібрати потрібну суму не вдавалося.

Нещодавно нам зателефонували із привабливою пропозицією. Якась компанія хотіла купити село, в якому був батьківський будинок, і перетворити його на котеджне селище. Виявляється, зараз пішла мода на екопроживання і люди платять шалені гроші, щоб пожити в такому забутому селі, як наше. Сума, яку мені запропонували за будинок, була казковою. Ми з чоловіком негайно погодились.

Гроші виплатили швидко. Ми одразу ж купили власну трикімнатну квартиру, навіть без іпотеки. Чудовий район, капітальний ремонт. Нам залишалося купити лише меблі, і можна було заїжджати. Я була така рада, адже наша мрія збулася!

Але сестра по-іншому оцінила наш успіх. Весь цей час ми з нею спілкувалися. Не те щоб тісно, ​​але контакт підтримували. Коли вона прийшла на новосілля і зрозуміла, що квартиру ми купили за гроші, отримані за поділ спадщини, її почала тиснути жаба. Наступного дня вона прийшла до нас і зажадала свою частку з сільської ділянки.

Добре, що за мене відповів чоловік. Він сказав, щоб вона й думати не сміла, що я їй щось винна. Спадщину ми розділили порівну, і вона повинна бути вдячна, що я не вимагала квартири, в якій живе вона, а погодилася на старий і нікому не потрібний будинок.