Ми з чоловіком матеріально забезпечені, ні копійки в сина не просимо, та він і не пропонує. Син вже забув, що і квартиру, і машину в свій час купили йому ми з батьком.

Коли син одружився, я була щаслива, бо завжди думала, що прийму невістку як рідну доньку. Тішила себе, що тепер у мене буде двоє дітей, а вийшло так, що невістка забрала від мене єдиного сина. Я багато разів чула багато реальних життєвих історій про те, як змінюються сини, обзавівшись дружиною, а потім і дитиною. Але я навіть не уявляла, що і нас з чоловіком чекає те ж саме.

Ми звичайна сім’я: ми з чоловіком – інженери, зараз на пенсії. У свого єдиного сина ми вкладали все найкраще, що мали. Син закінчив школу з золотою медаллю, точні науки давалися йому легко. Інтелектуально розвинений, спортивний, красивий. Закінчив медичний університет.

Синові ми щиро бажали, щоб у нього в житті все вийшло. Після інтернатури ми допомогли синові влаштуватися в нашу місцеву лікарню на роботу, а також наш Олександр викладає в медичній академії. Мамина «радість», татова «гордість». І цього він досяг вже до 27 років (зараз йому 32). У нього вже були ключі і від квартири, і від машини. У фінансовому і професійному плані все було добре.

Ніяких проблем, тільки одна радість від нього була. Дівчата у Олександра всякі були і «серйозні», і «не серйозні». Але потім син закохався по-справжньому. Дівчина начебто теж, але не дочекалася і чомусь вийшла заміж за іншого. Син сумував дуже, але недовго. Потім він зустрів іншу дівчину. І знову та ж історія, не зрослося у них.

Що тут було, важко описати. У нього навіть сивина з’явилася. Голосив, як жінка: «У мене, що, сім’ї ніколи не буде?». Ми з батьком допомагали, втішали, одного не залишали.

Активні зустрічі з дівчатами привели до бажаного результату. Одна з них повідомила, що чекає дитину і Олександр відразу перевіз до себе. Ми раділи разом з ним. Але виявилося, що даремно.

Дівчина виявилася дуже спритною і постаралася тут же позбутися від нас. Налаштовувала його проти нас з батьком. Він в одну мить перетворився з доброго сина в якогось зачарованого принца, який робить лише те, що каже йому його принцеса. В мене таке враження, що син нас ненавидить.

Дитину, нашого онука, ми з чоловіком вперше побачили в 3 роки. І тут же чергова заборона. А мамі дружини можна все. Це при тому, що ми матеріально забезпечені, ні копійки в нього не просимо, та він і не пропонує. Син вже забув, що і квартиру, і машину в свій час купили йому ми з батьком.

Очі мої від сліз не просихають. Друзі наші кажуть, що вона його приворожила, не інакше. Але хіба буває таке в 21 столітті? І повірити в те, що наш син – звичайний егоїст, теж не можу. Він дуже змінився, і з кожним днем він все більше від нас віддаляється.