Місяць тому у свекра був день народження. Коли прийшли, за столом сиділи дві зовиці. Ми повечеряли, свекруха винесла торт і стала розповідати, що їй від тітки залишився будинок у спадок. Вони хочуть продати його, розділити гроші між нами і собі залишити трохи на старість. Моєму чоловікові це не сподобалося, він при всіх сказав, що ми не хочемо віддавати своїх 3 тисячі доларів. Свекруха засмутилася, а ми швидко пішли додому

Зі своєю свекрухою ми жили завжди добре та дружно багато років. Але те рішення, яке вона прийняла останнім часом – засмутило мене. Більше я до неї не хотіла ні в гості ходити, ні допомагати їй нічим, навіть, відповідати на її дзвінки, коли вона телефонує. І вона б мала зрозуміти, чому у мене та її сина така реакція, та Ольга Володимирівна вдає вигляд, що зовсім нічого не розуміє.

Мій чоловік Остап був молодшою дитиною у сім’ї, де, окрім нього, ще було двоє дітей – дві його сестри. Остап ріс у добрі та любові, турботі та ніколи не відчував нестачі уваги від своїх рідних батьків. Йому дійсно купували все необхідне, возили на відпочинок та оплатили навчання у хорошому вищому навчальному закладі, дали йому гарну освіту. Батьки не виділяли нікого зі своїх дітей, ставилися до усіх однаково і це правда. Тому те, що вони зробили – дуже образило Остапа саме зараз.

Невісткою Ольги Володимирівни я стала близько 3-ох років тому. Я одразу ж гарно увійшла в їх сім’ю, де мене прийняли як свою рідну. Свекруха мені, щиро кажучи, дісталась добра, чуйна та завжди радо мені допомагала.

Я якось і не думала, що мені аж так пощастить. Вона стала для мене другою мамою, адже моя рідна мама жила в іншому місті, тому не мала можливості так часто бувати у мене. Я їй довіряла і знала, що вона завжди мені допоможе, коли буде в цьому потреба.

Мама чоловіка часто привозила нам домашні продукти, передавала свою смачну домашню консервацію та щось смачненьке. Ольга Володимирівна дуже смачного готує, тому не дивно, що ми дуже раділи, коли вона до нас приходила зі своєю домашньою їжею: голубці, котлети, млинці з м’ясом та сиром, а ще дуже смачні вареники, смачніших ніж готує моя свекруха я ніколи не їла. А якій торти вона готує! Загалом, мама чоловіка господиня справжня і дуже хороша, вона вміє все.

То ж не дивно, що я була переконана у великій любові свекрухи як до сина, так і до мене. Тим паче, що навіть натяку на якісь непорозуміння у нас зовсім ніколи не було. До того вечора, коли ми прийшли до неї у гості та там були ще дві старші сестри мого Остапа, дві моїх зовиці.

Вечір був сімейний, теплий, атмосфера була дружньою – ми святкували день народження батька Остапа. Ми гарно посиділи, смачно поїли і свекруха зробила чай усім та винесла торт. Якраз тут і почалася серйозна розмова.

Виявляється, Ользі Володимирівні у спадок від її рідної тітки дістався невеличкий будинок в іншому місті. Будинок, звісно, був не новий, але у дуже хорошому стані – то ж його можна було легко продати за хорошу ціну. Про це й сказала нам усім Ольга Володимирівна. Та не тільки це вона вирішила розповісти.

Виявляється спадок моя свекруха вирішила поділити між дітьми і собі залишити незначну частинку на старість. Все ніби чудово – нам гроші зайвими не будуть. Але от те, як саме відбудеться поділ – нам з Остапом дуже сподобалось. Його тато й мама вирішили віддати половину всього найстаршій донці, а решту поділити на трьох – себе, Остапа та його середньої сестри. А все тому, що у мого чоловіка, як у середньої сестри, є власна квартира, а от Ганна, старша донька, орендує квартиру, свого житла у неї немає. І якщо середуща донька сприйняла це нормально, адже проблем з грошима у неї нема вони з чоловіком живуть дуже заможно, то ми з Остапом образилися, адже 3 тисячі доларів для нас зайвими не будуть.

Мій чоловік вирішив, що це зовсім не є справедливим і розуміє це так, ніби батьки до нього ставляться гірше, ніж до його сестер. Він про це сказав не тільки мені, але й прямо сказав це при всіх. Ольга Володимирівна. Мені стало її шкода, але все ж я була ображена на неї, вона робить не справедливо, у нас є квартира, але ми за неї платимо кредит.

З того моменту пройшло більше місяця, а ми й досі не спілкуємось з батьками чоловіка – Остап теж цього не хоче. А я ж розумію, що все-таки свекруха права і ми б мали поступитись. Та як вмовити чоловіка на примирення? Як мені вибачитись перед Ольгою Володимирівною? Я не хочу, щоб гроші стали на заваді гарним стосункам у сім’ї, тим паче вона справді хотіла як краще. Мої свекри – люди хороші.