На порозі нашого будинку стояла моя двоюрідна сестра Зоя, вона ледь трималася на ногах і почала з порога називати мене синочком, я нічого не міг зрозуміти. Моя справжня мама намагалася її вигнати, але не тут-то було. Вона не хотіла йти, і все стверджувала, що це вона дала мені життя. Тут то і розкрилася правда

Мене звуть Денис, зараз мені майже 25 років. Закінчив школу й інститут, працюю в юридичній фірмі. У мене є мама, звуть її Надія.

У вихідний день ми з мамою збиралися обідати, вона наливала мені свій фірмовий борщ, коли пролунав дзвінок у двері – я пішов і відкрив.

На порозі нашого будинку стояла моя двоюрідна сестра Зоя, вона ледь трималася на ногах і почала з порога називати мене синочком, я нічого не міг зрозуміти. Моя справжня мама намагалася її вигнати, але не тут-то було. Вона не хотіла йти, і все стверджувала, що це вона дала мені життя, і що вона є моєю мамою, а не тітка Надя, як та її називала.

Мама Надя розплакалася і розповіла мені мою історію появи на світ. Виявляється Зоя, поводила себе з дитинства, будемо говорити, недобре, в 12 років почала зустрічатися з хлопцями, потім дізналася, що чекає мене, а так, як жили в селі, то, щоб ніхто не здогадався, що вона при надії, відправили її до Наді.

Зоя привела у цей світ мене, але забирати і виховувати дитину не входило в плани молодої матусі, їй хотілося зустрічатися з хлопчиками, а дитина їй і даремноом не потрібна була.

І тоді моя мама, яка дала мені все в цьому житті забрала мене і виховала. Зоя дала слово, що ніколи не розкриє правду мені, а тут, бачте, у неї прокинулися материнські почуття.

Після почутого зізнання моєї матусі я підійшов до Зої, взяв її за комір і вигнав, сказавши при цьому, що якщо вона ще раз відкриє свій рот з цього приводу, то опиниться у в’язниці.

Та не очікувала такого повороту і почала кричати, що я зобов’язаний тепер її утримувати, адже це вона дала мені життя. Моя справжня мама сиділа і плакала, просила вибачення, що не розказала про це раніше, просто вона дуже мене любила і не хотіла робити мені, рідній людині, боляче.

Я підійшов до неї і сказав:

«Для мене ти справжня мама була, є і будеш. Я дуже тобі вдячний за те, що ти для мене забрала, виховала, ночей не спала, коли я хворів, переживала разом зі мною мої злети і падіння. Мамочко моя рідна, я тебе дуже любив і люблю».

А Зоя добре влаштувалася! Значить, коли треба було зі мною возитися, памперси міняти, соплі витирати, не спати, коли я хворів, то її не було, а тепер вона хоче, щоб я все кинув і пішов з нею, та ще й в суд хоче подати на мене на аліменти.

Ну, що ж нехай спробує, засуджу, не пошкодую. Вона ж не пошкодувала жінку, яка виховала її сина і у мене немає до неї ніякої жалості, тільки зневага.

Не дарма в народі є приказка … посієш вітер, а пожнеш бурю.