Недавно телефонує мені мама, бо я старша дочка, і просить, щоб я допомогла продати її хату, і забрала її до себе, бо їй важко одній в селі. Коли я явно дала зрозуміти, що такого ніколи не станеться

Недавно телефонує мені мама, бо я старша дочка, і просить, щоб я допомогла продати її хату, і забрала її до себе, бо їй важко одній в селі. Коли я явно дала зрозуміти, що такого ніколи не станеться, вона почала з тим же питанням надзвонювати і Олені, моїй сестрі. Вважаю, що ми все з сестрою правильно робимо. Немає в нашому серці і домі, місця для такої матері.

Свою маму я з самого дитинства пам’ятаю строгою, на відміну від неї, бабуся була просто янголом. Через деякий час на світ з’явилася моя молодша сестра, яку вона також не любила, як і мене. Або просто мені тоді так здавалося.

Коли я пішла в школу, в мої обов’язки крім уроків входило прибирання, миття посуду, а потім і сестру з садка забирати. Це при тому, що з нами жила бабуся, мама батька. Тато був слабохарактерним і на всі зауваження бабусі лише обіцяв поговорити з мамою. Мати злилася, що бабуся втручається, але так як це була квартира бабусі, швидко заспокоювалася і натягнуто посміхалася.

Мене вражало таке її лукавство. Відразу після школи я постаралася поїхати в інше місто вчитися, там вийшла заміж. Батьків відвідувала рідко, а коли не стало бабусі, тільки дзвонила. Я не хотіла їхати до них зі своїм чоловіком, мені соромно, що мати так до нас з сестрою ставитися. Сестра теж живе далеко від рідної домівки, з нею ми регулярно зідзвонюємося, раз на рік зустрічаємося. Нас об’єднує велика образа до матері за нещасливе дитинство.

І ось зараз, коли вже пішов з життя тато, мати залишилася одна. Дзвонить мені, як старшій, щоб я приїхала, допомогла продати квартиру і забрала її до себе. Каже, що зовсім самотня, родичів ніяких немає, а друзів вона втратила через свій поганий характер. Я не хочу її забирати не тільки до себе, але навіть перевозити її в своє місто.

Сестра такої ж думки і ми запропонували надсилати їй гроші до пенсії, щоб їй було легше. Мати образилася, сказавши, що вона на нас все життя поклала, а ми невдячні. А я не можу забути її ставлення до мене, коли мені навіть додому не хотілося йти. Вона ніколи нас не приголубила не обняла, слова ласкавого ніколи не сказала, тільки лайка і вічні моралі.

Ні, я не хочу від вас якоїсь поради, сама вже все вирішила, просто захотілося виговоритися. Кажуть, коли напишеш наболіле на аркуші, стає легше.