– Оксано, дорогенька, чому тобі про все потрібно завжди нагадувати? Принось мені сніданок завжди в ліжко. Невже так важко запам’ятати, що вранці мені потрібно каву з булочкою!

Ми з чоловіком взяли іпотеку і живемо тепер окремо, а раніше жили зі свекрухою. Прожили ми з нею півтора року. Це був дуже важкий для мене час, справжня школа життя. Ми ніяк не могли ужитися. У будинку має бути одна господиня і це правда.

Мамі чоловіка не подобалося все, що я роблю і як я це роблю. Вона постійно до мене чіплялася. Її не влаштовувало в мені практично все. Винна завжди була я, вона так сильно завжди обурювалася з приводу і без приводу.

– Оксано, дорогенька, чому тобі про все потрібно завжди нагадувати? Принось мені сніданок завжди в ліжко. Невже так важко запам’ятати, що вранці мені потрібно каву з булочкою! Мені це життєво необхідно, щоб підбадьоритися. Чому ти не стежиш за своїм чоловіком в чому він ходить одягнений? Чому ти не контролюєш мого сина? Йому потрібно в вовняних шкарпетках ходити, а не в простих. Він же може застудитися і захворіти! Навіщо я їх в’язала тоді, щоб вони просто так лежали?

Отже, все гранично зрозуміло: Галина Андріївна далеко не ангел. Жити з такою людиною під одним дахом було справжнім випробуванням. Та діватися було нікуди і я все терпіла.

Коли ми від неї з’їхали, я була шалено щаслива. Нарешті я буду жити без цієї буркотливої жінки! Невже я не буду слухати ці вічні докори на свою адресу?

Але, на жаль, моя радість виявилася недовгою. Свекруха майже перебралася жити до нас, сказавши, що їй самій важко.

– Ви, звичайно, вибачте мене, дорога свекрухо, але я з вами знову жити не збираюся, я з вами вже жила і більше не хочу, вам зрозуміло? – прямо спитала я.

– Не зрозуміло, квартира ця – мого сина і ти тут нічого не вирішуєш. Я до вас звикла, а ви мене кинули. Як я буду жити на одну пенсію, ви що з глузду з’їхали? Як я буду в магазин ходити? Будемо жити разом – і крапка, – коли вона говорила, то дивилася на мого чоловіка, а той мовчки стояв і не знав навіть, що відповісти. Як в рот води набрав.

У Сашка в той момент був дуже розгублений вигляд. Прийняти потрібне рішення йому явно було нелегко. В результаті чоловік погодився і Галина Андріївна переїхала до нас.

– У вас я постійно буду жити, а до себе їхати, коли мене подруги будуть відвідувати.

Я, само собою, не дуже зраділа такому повороту подій. Але потім подумала: добре нехай живе, все-таки тепер я в квартирі повноцінна господиня. Та й з сином маленьким було нікому сидіти.

Може хоч якась від неї буде допомога. Буде жити за моїми правилами. Я вийшла з декрету, місця в дитячому садку для нас поки що не було, тому свекруха могла побути в ролі няньки. Про це рішення я потім дуже пошкодувала і ніколи більше не залишу свого сина з нею!

***

Все сталося в п’ятницю. Чоловік був ще на роботі. Я звільнилася c роботи раніше.

Зайшла в квартиру, а син там сам. Всюди розкидані його іграшки. Я не зрозуміла, а де бабуся? У будинку творився такий хаос, що мені стало ясно: дитина самау квартирі вже давно! І щоб себе хоч якось зайняти, син придумав гру з домашніх речей.

– Даню, скажи, де твоя бабуся? Давно сам? – питаю в малого.

Навіть вікно було розчинене.

Данилко мені нічого не сказав. Він просто дивився на мене своїми дитячими і наївними оченятами. Я була настільки вибита з колії, паніка охопила мене, і я відразу почала дзвонити Галині Андріївні.

Вона не відповіла мені. Я набираю чоловікові.

– Де твоя мати? Чому наш син сам вдома? В чому справа?

– Заспокойся, Оксано, вона дзвонила мені і сказала, що син спить, і вона пішла за булочками й шоколадкою, що, ще не повернулася?

– Немає її. Він весь день сидить сам. Що за нісенітниця?

Я так кричала на чоловіка, що думала, охрипну. У мене так билося серце, що здавалося, ось-ось вистрибне з мене. У скронях все стукало і віддавалося десь в горлі.

Через деякий час прийшла мама чоловіка – і дразу на мене:

– А ти що так рано прийшла з роботи?

– A ви як раз вчасно прийшли. Ви чому Даню самого в квартирі залишили? – запитала її я.

– А я вирішила, що хлопчик відпочиває, я ж його приспала і зайшла до сусідки, ми зовсім трохи поспілкувалися і зіграли в карти.

Моєму обуренню не було меж. Я подзвонила чоловіку і повідомила, що свого сина ні за яких обставин з цією жінкою не залишу. Сидіти вона з ним більше не буде ніколи в житті!

Свекруха чула нашу розмову.

– Мені важливіше життя дитини, а не її карти і шоколадка, – я подивилася на свекруху в цей момент.

Потім я зібрала її речі, і виставила їх за двері.

А їй вказала на двері і побажала всього найкращого. Вона пішла і поки що забула сюди дорогу. Сподіваюся, назавжди.