“Спали серед бруду, не давали туалетний папір і погрожували вбuти”: ексклюзивні подробиці від затриманої у Дубаї українки

Ще 5 квітня стало відомо, що у Дубаї затримали українських моделей, які влаштували еротичну фотосесію на балконі хмарочосу в районі Dubai Marinа. Історія набула широкого розголосу, адже в Об’єднаних Арабських Еміратах діють жорсткі правила моралі. Особливо вони стосуються зовнішнього вигляду. 13 квітня українські полонянки нарешті повернулися додому.

Одна з дівчат ексклюзивно поділилася подробицями “незабутнього відпочинку” з ТСН.

“Ми не ескортниці і за знімання гроші не отримуємо, всі їздять на добровільній основі. Дівчаткам самим “по приколу” їздити безкоштовно, збирати собі портфоліо, тим більше, у хорошій і дружній компанії. А я так взагалі – вперше у своєму житті зробила одну фотографію і не була голяка, а тільки в білизні”, – розповіла одна з дівчат.

Вона акцентувала, що українки почуваються жахливо: деяким тепер необхідно звернутися до лікарні:

“Я не “ню-модель”, вперше і востаннє так фотографувалася (поки точно не хочу повторювати). Найбільше негативно здивувало їхнє ставлення: за 8 днів нікому не дозволили зателефонувати батькам і сповістити, що ми хоча б просто живі. 10 дівчаток відлетіли ще 3 квітня, 14 залишилося, і з них – 12 пішло на зустріч Ахмеду – “доброму поліцейському”. Ніколи не забуду, як нас обдурили, як ми довірилися людям. Нас просто заманили до пастки і все… сказали, що тільки поговорять з нами, ми після планували подивитися місто, а потім нас просто замкнули і навіть не дозволили зателефонувати консулу. Добре, що він сам приїхав через 3 дні. Поки він не приїхав – їхнє ставлення було до нас – як до вбивць”.

Відео Повернення дубайських полонянок: ексклюзивні подробиці від однієї з затриманих моделей

Затримані українські моделі нарешті вдома. Після Дубайських пригод вони не поспішають спілкуватися, але одна з них погодилася розказати, як усе було насправді.

Дівчина розказала, що ті самі фото на балконі робили 3 квітня, а правоохоронці прийшли до дівчат вже 4 квітня уночі:

“Загалом про фото всі і все знають. А тепер про те, як нас заманив до поліції поліцейський Ахмед: нічого не віщувало біди, 10 дівчаток полетіли додому, а ми, дурепи, вирішили залишитися. Я сплю і подруга починає кричати, що наші фото “злили”. Ми одразу почали шукати квитки до Києва і нічого не знайшли, найближчі – на 5 квітня. Але ми не додумалися просто бігти у той же Стамбул. І тут телефонували з ресепшена – потрібно було не відоповідати і просто їхати. Тоді повідомили, що нас чекає поліцейський. Ми ж думали що нам капець, всі знають хто ми, але ні у кого не було інформації, хто ж ми. Ми спустилися і коп повідомив, що потрібно приїхати до відділку щоб просто дати показання, і нас відпустять – ми повірили. Знову була можливість втекти і ніхто б нічого не дізнався. Ми приїхали в потрібний час і тут нас повели до автівки і повезли до в’язниці … але ми не панікували. Приїхали, давали свідчення з посмішкою. Але тут у нас починають забирати телефони: ніхто рідним не зміг повідомити, що трапилося, і так протягом 8 днів, нам не дали подзвонити і повідомити, що ми живі). Нас повели і ми побачили багато ув’язнених”, – позповіла та.

Як зазначила українка, від цього моменту дівчата злякалися і в них почалася істерика:

“У нас відібрали абсолютно все, шманали, завели спочатку в кімнатку де один матрац і нас 12 дівчаток. Не годували цілий день, а вночі принесли несмачний рис з жахливою підливою “як з гівна” і це виявилася одна з кращих страв після хліба, який дають о 4 ранку. Потім посадили до камери, куди садять людей, що бунтують. У цих камерах (як нам розповіли) закривали мінімум по 2 дні. Там люди спали, їли, ходили до туалету і вмирали. Світло горить завжди, жахливий стукіт вентиляторів… як же я хотіла поспати в тиші і в темряві всі ці дні. Нам дуже пощастило, що затримана поділилася з нами одягом, а інші передали через 2 дні “жіночі штуки” бо у всіх від стресу почалися (жіночі дні – ред), а 2 дні я не знаю, як вони обходилися, бо навіть туалетного паперу не було. Далі дизентерія, ми по два дні спали на матрацах. Нас погрожували вбити ув’язнені з інших камер і ми молилися Богу, щоб нас не перевели в основну камеру, бо там бійки кожен день і всі поліцейські це бачили”.

За ці дні дівчата пережили сильний стрес:

“На нас постійно кричали, хтось говорив, що ми через 2 дні вийдемо, хтось – що через місяць, 2 або 6, вони нас лякали. Це просто був 30 хвилинний фотосет і не більше. Віталій досі в тюрмі, і інший організатор. Були і росіянки, але вони швидко “змилися”, не дурепи. Те що нас називають повіями і ескортницями –  їхня справа. Звільнили нас теж не дуже приємно, бо телефони віддали перепрошитими і везли через зону депортаці. Але були жінки поліцейські – в останні дні цілком добродушними здавалися. Родичі тільки підтримують, і раді, що ми повернулися. Не засуджують. А до Дубая більше ніколи. Стільки темних боків дізналися про тих людей від ув’язнених, що аж противно перебувати там”, – подсумувала дівчина.