У двері настирливо подзвонили. Оскільки мама зайнята була, я пішов відчиняти. А на порозі сюрприз стоїть ледь на ногах тримаючись. Починає мене синочком називати обіймати, а мама позаду чую вже плаче

У двері настирливо подзвонили. Оскільки мама зайнята була, я пішов відчиняти. А на порозі сюрприз стоїть ледь на ногах тримаючись. Починає мене синочком називати обіймати, а мама позаду чую вже плаче
Мене звуть Роман, зараз мені 33 роки. Закінчив школу і інститут, працюю в юридичній фірмі, маю родину. У мене є мама, звуть її Олеся Матвіївна. Одного разу, коли я випадково забіг відвідати мама ми зібралися обідати, вона наливала мені свій фірмовий борщ, аж тут пролунав дзвінок у двері – так як мама була зайнята, то я пішов і відчинив.

На порозі нашого дому стояла моя двоюрідна сестра Зоя. Вона ледь трималася на ногах і почала з порога називати мене синочком, намагалась обійняти. Я нічого не міг зрозуміти. Моя справжня мама намагалася її виставити за двері, але де там! Зоя не хотіла йти, і все твердила, що це вона мене на світ привела, і що вона є моєю мамою, а не тітка Леся, як та її називала.

Олеся Матвіївна розплакалася і розповіла мою історію. Виявляється Зоя, поводила себе з дитинства, будемо говорити, недобре. Уже в 16 років батьки терміново відправили її до двоюрідної сестри Анни, адже дівчина уже була при надії. Я з’явився на світ, але забирати і виховувати дитину не входило в плани молодої матусі, їй хотілося свободи, а дитина їй і не потрібна була.

І тоді моя мама, яка дала мені все в цьому житті забрала мене і виховала. Зоя дала слово, що ніколи не розкриє правду мені, а тут, бачте, у неї прокинулися материнські почуття. Після почутого я сам виставав Зою за двері. Та не очікувала такого повороту і почала горланити, що я зобов’язаний тепер її утримувати, адже це вона дала мені життя.

Моя справжня мама сиділа і плакала, просила вибачення, що не розказала про це раніше, просто вона дуже мене любила і не хотіла аби я вважав себе не таким, як усі.

Дивно, але з того часу у мене геть інші почуття до мами. Я поглянув на своє виховання і на все, що пережив відколи себе пам’ятаю, геть з іншого боку. Яка ж вона мужня жінка! Де у людини от такий океан любові і терпіння до, по суті, чужої їй дитини. адже ж я ніколи не був подаруночком, навіть навпаки. Та я не можу згадати жодного разу, аби мама хоч якось показала, що розчарувалась у мені і в тому, що узялась мене ростити.