Учора були батьківські збори у старшої доньки. Повернулась уся в сльозах

Вчора я була на батьківських зборах доньки. Вона у мене закінчує школу, тому на порядку денному стояло питання про випускний. Ми обговорювали скільки грошей потрібно збирати на ресторан. Я висловила свою думку і пошкодувала про це. Скільки ж сліз мені коштувала невинна пропозиція.

Взагалі я багатодітна матір. У мене восьмеро дітей і незабаром на світ з’явиться дев’ятий малюк. Марта, найстарша донька, зараз в одинадцятому класі. Навчання їй дається легко, бо вона у мене кмітлива дівчинка. Зрештою дитина розуміє, що у нас немає грошей на платне навчання, тому уся надія на бюджетне місце в університеті.

– Якщо мені не вийде пройти конкурс, то я проведу рік на заробітках, – планує Марта. – Тоді мені буде чим за навчання заплатити.

Пощастило мені з донькою. Вона в мене тямуща і працьовита. Завжди по господарству допомагає і з уроками встигає. А з фінансами у нашій родині складно. Прогодувати усіх дітей ще те завдання, а на носі й випускний.

Ми намагалися підійти до цього питання економно. Одна моя подруга минулого року йшла за дружку на весілля. Тоді вона спеціально купувала собі вечірнє плаття, яке зараз віддала Марті. Доньці сукня підійшла, тому вдягнутися було в що.

Коли на початку року ми усім класом домовлялися про відеографа та фотографа на випускний, то нам запропонували грошей не здавати. Мовляв, вони зберуть необхідну суму, а Марта безплатно отримає відео та ото зі святкування. Ми були вдячні такій пропозиції, хоча й могли здати триста гривень. Та навіщо відмовлятися, коли наполягають?

Вчора на зборах знову збирали гроші. Цього разу на квіти і подарунки. Я заплатила п’ятсот гривень. Щодо ресторану, то одне місце вартує 350 гривень. За це з нас нічого не брали, бо розуміли, що такої суми ми не знайдемо. Вирішили, що Марта сама піде на святкування, а ми з батьком залишимося вдома.

Однак мені не давала спокою думка, що моя донька буде сама в незнайомому місці. Ми ж мешкаємо в селі, а ресторан в місті. Хвилювання взяли верх і я запропонувала, щоб за моє місце також заплатили, а я згодом гроші поверну.

Реакція батьків була для мене неочікуваною. Вони почали обурюватися і згадувати мені все, на що я не скидувалася грішми разом з усіма. Я не розуміла, що було не так з моєю пропозицією? І взагалі батьки постійно проявляли розуміння, а тут немов з ланцюга зірвалися. Після спроб пояснити їм, що у мене велика родина і восьмеро дітей, які хочуть їсти, я почула:

– Тоді навіщо ви заводили стільки дітей, якщо не маєте можливості забезпечити їх? Чому усі повинні за вас додавати гроші? Вони нікому не падають з неба! А ви вдало прилаштувалися: заплатіть за мене, бо я багатодітна мама.

Мені було прикро чути такі слова у свою сторону. Не розумію, чому люди такі злі. Хіба їм важко простягнути руку допомоги?

А як ви вважаєте, хто в цій ситуації має рацію?