Зіграли весілля, чоловік привів мене жити в будинок батьків. Хата була на дві половини. Ми могли ходити одне до одного через двері в коридорі, або хвіртку. Свекруха добре ставилася до мене, а потім стала ходити частіше

Ще давно батьки мого чоловіка Андрія отримали в спадок досить таки хороший будинок від його дідуся та бабусі. В цей будинок мій свекор привів свою дружину, матір мого чоловіка Андрія, тут і народився у них син, виріс і привів сюди жити мене.

Та ще дуже давно, задовго до того, як народився сам Андрій, то свекор домовився зі своїми татом й мамою розділити цей будинок на дві частини, щоб з кожної частини будинку був свій окремий вхід. Та й це зрозуміло – він привів в дім нову господиню, тому ні до чого двом господиням бути на одній маленькій кухні. Бабусі це зовсім не подобалося, але все ж вони перелаштувалися заради молодого подружжя, адже думали, що так лише буде краще для всіх.

А згодом бабусі з дідусем не стало, моєму чоловікові тоді якраз 15 років виповнилося. Залишився цей будинок на трьох в рівних частках: йому і його татові й мамі.

Після того, як Андрій повернувся додому з армії, ми з ним познайомилися, одружилися і було вирішено жити у нього, ну у тій його половині.

Будинок, загалом, досить таки великий та просторий: у свекрухи моєї три кімнати, кухня і світла веранда, а у нас широка тераса, дві чималі кімнати, кухня і можна ще прибудову зробити з боку, якщо буде бажання та гроші. Санвузли теж є у кожного свій окремий.

Щоб потрапити нам з батьками чоловіка одне до одного, є двері у нас через коридор і хвіртка на вулиці. Ну і ще й ділянки з двох сторін, можна садити все, що забажається, кожен для себе окремо.

Мама Андрія спочатку поставилася до мене дуже добре, поки ми не вирішили і не зібралися робити ремонт в нас вдома. Їй не подобалися всі наші ідеї, будь-що, що ми вважали за потрібне зробити: то шпалери занадто яскраві, то натяжні стелі ненадійні. Мій чоловік з мамою сперечався – мовляв, тобі яка різниця, не тобі тут жити, ми робимо все так, як нам подобається, на що маємо гроші і як вважаємо за потрібне. Але вона була незадоволеною і постійно нагадувала нам, що тут все спільне і її теж, вона поки повноправна господиня, а я тут ніхто, адже я тоді ще була прописана у своєї мами вдома.

Але найбільше нам, а особливо мені, було прикро за те, що вона забороняла викидати або продавати старі меблі діда з бабусею – нібито, це пам’ять про стареньких і справжній раритет, нехай вони завжди тут стоять. Ну так взяла б собі ці всі речі і зберігала б їх спокійно в себе. Так ні – їй нікуди, а в сараї відволожиться вони, зіпсуються швидко. Ми мовчали, поки не стало ще гірше: мати Андрія була всюди, вона навіть без стуку заходила до нас, вона хотіла, щоб все було на її лад, щоб ми лише її слухали.

Якось я хотіла квіти висадити на своїй ділянці, на невеликому клаптику, мама Андрія була проти цього: цей шматок тільки для кропу, петрушки та цибулі, там городину лише можна садити. Але для чого вони нам потрібні, я можу пучок кропу на базарі купити за 10 гривень і мені його на тиждень вистачає? Звичайно, я поскаржилася чоловікові, Андрій відразу сімейну раду і запропонував два варіанти: або він продає свою частку, або ми офіційно викуповуємо у його батьків пів будинку, з усіма документами на власність, щоб жити як сусіди і ніхто до нас не ходив без дозволу.

Ой, що після того було! Свекор був незадоволений, став обурюватися – мовляв, де це бачено, щоб своєму рідному синові частку будинку за гроші продавати, рідну дитину обділяти, нехай без грошей бере, все одно це його спадок. Але матері Андрія це зовсім сподобалося, мовляв – все добре, нову машину собі купимо, вже на все згодна, нехай дає гроші.

Так і зробили, як домовилися, і мій чоловік відразу поставив умови: тепер господарі тут я і моя дружина (тим більше я на той момент вже чекала дитину), і нас без дозволу не можна турбувати ні за яких умов. Ходити одне до одного в гості будемо за запрошенням тільки. Я прописалася на цій половині, а чоловік замурував вихід через коридор, тепер дверей в будинку між нами не було, як колись. Начебто спочатку мати Андрія заспокоїлася, і машину купила, нам стару віддала. Але це до тих пір, поки я не народила дитину.

Потім вона знову стала ходити до нас і робити все на свій лад.

Не можу більше там бути, а й продавати не хочеться свої пів будинку, звикли вже і кращого місця не знайти, тай часи зараз не прості, краще триматися того, що маємо. Як вже вмовляти матір чоловіка не лізти до нас? Вона вже не господиня нашої ділянки, а все ще не може вгамуватися. А чим старішою стає, тим її характер все гірший, дуже непросто жити мені з нею на одному подвір’ї.

Джерело