200 днів провів у полоні та схуд на 30 кг: на фронті загинув захисник Маріуполя, якого обміняли кілька місяців тому

На фронті загинув захисник Маріуполя, колишній полонений Оленівки 60-річний Ігор Дубик. Боєць 109-ї окремої бригади Територіальної оборони Донецької області разом з “Азовом” був на території “Азовсталі” та захищав рідне оточене місто, був поранений. 200 днів Дубик провів у полоні, зазнав тортур, за цей час схуд більш ніж на 30 кг.

Після обміну 1 грудня 2022-го він відновився і знову вирушив на фронт.

Докладніше про нього читайте у матеріалі OBOZ.UA.

До 24 лютого 2022 року Ігор Дубик займався невеликим бізнесом. Він мав свою столярну майстерню, також тримав вулики та збирав мед. Дубик – корінний маріуполець, прожив тут усе життя, сюди привіз і свою дружину Оксану, з якою вони прожили 36 років.

У 2014 році, коли Росія розв’язала війну на сході України, Ігор Дубик був у маріупольській дружині. Коли Маріуполь звільняли від загарбників уперше у червні 2014 року, він також разом з “Азовом” звільняв міську раду.

“У 2014-му ми виходили на проукраїнські мітинги, нас тоді було небагато. Й там я познайомився з Ігорем. Це була дивовижна людина. Він займався греко-римською боротьбою, був спортсменом, завжди спокійний, з усмішкою на обличчі. Він виходив і спокійно розмовляв із людьми. На нього кричали, обзивали, а він не реагував. Тільки коли привезені з Ростова-на-Дону або з Таганрога російські ультраси кидалися на нього, то він спокійно їх скручував і ставив навколішки. Й продовжував спокійно говорити далі”, – згадує Едуард Кашпор.

Також він розповідає, що коли Маріуполь три місяці був під “ДНР”, навіть тоді на будинку в Дубика висів український прапор. І щоранку гучномовцем він вмикав молитву українських націоналістів.

До нього теж приходили, намагалися змусити зняти прапор, але в них нічого не виходило.

Після визволення Маріуполя Дубик у складі “Азову” воював, захищав Широкине. А коли ситуація трохи стабілізувалася, він повернувся додому.

24 лютого 2022 року застало Ігоря та його дружину в Маріуполі. Першого ж дня вранці він вирушив до військкомату, але його не взяли, бо чоловікові було майже 60.

Проте другого дня у місті вже роздавали зброю добровольцям. І разом із тероборонівцями Дубик захищав місто. Потім вони опинилися на “Азовсталі” разом з “Азовом” та іншими військовими й поліцейськими, які залишилися захищати місто.

А 17 травня 2022 року, коли захисники отримали наказ покинути завод, Ігор Дубик вийшов разом з усіма. Він був поранений у ногу. Так він опинився у в’язниці в Оленівці.

Його багато разів окупанти водили на допити. За час, поки він був у полоні, він схуд на понад 30 кг, і при зрості 1 м 80 см важив лише 42 кг.

Загалом у полоні Дубик провів 200 днів. Дружина спочатку шукала його, знала, що він був на “Азовсталі”, був поранений і що із заводу побратими винесли його на ношах. А коли з’ясувала, де він перебуває, то долучилася до руху за визволення чоловіка та всіх захисників Маріуполя.

А 1 грудня минулого року його обміняли, і він повернувся. Щоправда, не додому, бо рідна хата залишилася в окупованому Маріуполі. Дружина Оксана разом із донькою та сином чекали його на Харківщині. На зустріч привезли все, що він попросив, – торт “Наполеон”, домашні рогалики, сало та хліб.

А потім вони поїхали до Львова, куди Оксана евакуювалася ще наприкінці березня 2022 року.

Менше ніж два місяці Дубик провів із сім’єю. За цей час переніс операцію, відновився. І вже 25 лютого цього року знову вирушив воювати до своєї 109-ї окремої бригади Тероборони.

Усі ці 7,5 місяців дружина Оксана разом із двома дорослими дітьми – сином та донькою – збирали гроші, купували та відправляли необхідну допомогу підрозділу Ігоря.

Спочатку потрібні були рації, лопати. Оксана зуміла зібрати кошти й відправити все це до підрозділу чоловіка. Потім треба було купити дрони, потім автомобілі, маскувальні сітки, електропилу, біноклі, паливо.

З того часу Оксана постійно займалася допомогою підрозділу чоловіка.

Дізнавшись про його загибель, Оксана написала у себе на сторінці у Facebook: “Війна забрала у мене кохання всього мого життя. При виконанні бойового завдання загинув мій чоловік Ігор Дубик. Я не знаю, як житиму без тебе. Таке враження, що згасло сонце. Ти назавжди залишишся в моєму серці – найкраща у світі людина, мужня, смілива, Захисник України!”.

Коли тіло загиблого Ігоря Дубика доправлять рідним і коли буде похорон – поки що невідомо.