“2022 рік – час нездійснених надій. Надії ці не справдилися практично ні в кого. Але надії Путіна та його соратників теж розбиті вщент”, – Портников

“Ще кілька років тому сама можливість опублікувати текст 1 січня була рідкісним успіхом для будь-якого публіциста.

Можливість підбити підсумки року, що минає, можливість розповісти про те, яким буде наступний рік – і все це саме в той день, коли твоя аудиторія оглядається на минуле і думає про майбутнє”, – пише оглядач Віталій Портников на своїй сторінці у соцмережі “Фейсбук”, передають Патріоти України, та продовжує:

“Зараз для того, щоб писати підсумкову статтю, доводиться робити навіть не розумове, а фізичне зусилля – настільки не хочеться дивитися назад, у жах 2022 року. А той, хто вирішить передбачати події майбутнього, навряд чи може вважатися серйозною людиною. Настільки невизначеним і туманним виглядає це майбутнє. І не лише наше майбутнє. Туманним виглядає майбутнє взагалі.

2022 рік – час нездійснених надій. Надії ці не справдилися практично ні в кого. Про наші з вами власні надії я вже й не згадую. Ще у січні 2022 року мільйони українців вірили, що жодної великої війни просто не може бути за визначенням. А ми, ті, хто чудово розумів, що велика війна неминуча і зумовлена розвитком ситуації і в Україні, і в Росії, просто сподівалися, що її не буде. І що тепер із нашими надіями!

Але надії Путіна, його соратників та співвітчизників теж розбиті вщент. Путін розраховував, що на початок березня жодної України вже не буде. Ну хіба що з’явиться якийсь маріонетковий уряд, який слухняно виконуватиме всі його вказівки та забезпечить поглинання України. Росіяни теж сподівалися, що довгої війни не буде і вже точно не розраховували опинитися у світі, що до болю нагадує Радянський Союз, зіткнутися з ізоляцією та всесвітньою зневагою. І з ганьбою цієї страшної та жорстокої війни.

Але й надії Заходу також розбиті. Захід тільки почав приходити до тями після економічної кризи часів пандемії. У цій ситуації тільки війни йому й не вистачало – причому не просто війни, а війни, яка обернулася енергетичною конфронтацією. Надії на те, що західні “санкції з пекла” змусять Москву одуматися і відмовитися від війни на користь переговорного процесу, також виявилися ілюзією. Російська економіка витримала й у найближчій перспективі у Путіна ще достатньо грошей для продовження не лише війни, а й конфронтації з цивілізованим світом. А Захід повільно входить у часи рецесії.

Цей час загальної невизначеності та розчарування взагалі не дозволяє підбивати якісь підсумки та робити реалістичні прогнози. Характеристика 2022-го залежить не від минулого, а від майбутнього. Якщо у 2023 році вдасться зупинити війну, 2022 назавжди залишиться в нашій уяві як найстрашніший рік новітньої історії. Але якщо 2023 рік виявиться роком ескалації і переходу до значно масштабнішої кризи, ніж війна Росії проти України, ми – так також може бути – згадуватимемо 2022 рік не як час краху наших життєвих планів, але як час надій, що все скоро закінчиться.

Тому я прагну говорити не так про прогнози, як про тенденції. Варто усвідомити, що протистояння ринкових демократій та ринкових диктатур є значно жорсткішим, ніж протистояння демократії та комуністичного авторитаризму. Власне, я не роблю жодного відкриття: Друга Світова війна теж почалася як конфлікт ринкових демократій та ринкових диктатур і ніхто не знає, чим завершилося би протистояння, якби завдяки історичній помилці Гітлера на боці демократій не виявився б Сталін. Тому з того моменту, як Росія почала скочуватися до авторитаризму, але при цьому зберігати ринкову економіку, питання великого конфлікту було лише питанням часу. (Китаю це також стосується). Але при цьому без взаємодії зі споживчим ринком демократій диктатури не виживуть – оскільки вони здебільшого продають, а не створюють. Тому ми опиняємось у зачарованому колі: диктатурам потрібно переконати демократії зважати на себе – але так, щоб демократії фатально не ослабли і мали кошти на придбання товарів чи сировини, запропонованих диктатурами.

З цього кола один простий вихід – виснаження та провал диктатур. Світ майбутнього неминуче стане демократичним. Але, на жаль, такі процеси не відбуваються за рік чи за два. І на ще більший жаль ми зараз – саме та країна, яка першою опинилася у центрі процесу виснаження диктатур. Нам дісталася дуже важлива і дуже невдячна роль – роль трагічного героя, якому всі захоплено аплодують і про якого забувають наступного дня після його загибелі. Тому що настає щасливий мирний час.

Саме тому наше головне завдання на 2023 рік – переписати цей сюжет. Не піддатися відчаю в імлі невизначеності. Вистояти. Вижити. Перемогти”.