Аліна: Якби я тільки в житті могла уявити, що з нами таке станеться. Я ніколи не прийму того, що ми більше не зустрінемося
Alina Mykhailova
Якби те що я напишу мало хоч якійсь сенс.
Якби я тільки в житті могла уявити, що з нами таке станеться. То я б не змогла цього прийняти, власне, як і зараз. Просто не можу. І не приймаю.
Це шалені, цікаві, щасливі, складні, наповненимі яскравими моментами 6 років дійсно дивного життя під час/на війни. З емоціями та відчуттями, які люди іноді не проживають за все своє подружнє довге 20-30-40 річне життя.
Зі сварками і криками, і з мандрами, довгими розмовами про наші великі плани, фразами «ти єдина в батальйоні хто не підпорядковується моїм наказам!! переводься куди хочеш!» та фразами «нам головне пережити цю війну і далі будемо з тобою жити нормально, давай просто протримаємося».
Я не буду писати тут про свій біль. В нас з Дмитром було багато недругів, які зараз цьому тішаться. І які забувають одне. Що лишилась я – та сама «Аліна Да Вінчі», як мене більшість і називали з 2017 року.
Дмитро завжди лишав у нас дома або відправляв мені записки з написами «Будь сильна». І я залишаюсь. І буду. Сильна.
Я вже зробила те, щоб ти міг сказати там : «Зай, охрініти, ну ти змогла і це!».
Я пишу тобі щодня звіти в телефон про мій проведений день, в якому зі звітів це – скільки раз я була у тебе на могилі і кого я сьогодні бачила з наших друзів та знайомих там.
Я залишаюсь попри певну лють на тебе сильною. Хоча кожного цього клятого безтолкового дня, ввечері, в нас дома – я розбиваюсь на друзки. І кожного ранку я знову збираюсь.
Заради тебе і того, щоб тобі за мене не було соромно. Щоб я ні в кого не викликала жалості.
Щоб ти не помилився в тому, що я твоя сильна Аліна.
Хоч сильною була не я. А ми. І тепер частина нашого «ми» назавжди лишилась на Аскольдовій могилі.
Для Да Вінчі все його життя було на війні. Там воно і завершилось. І з цієї війни я не змогла забрати його.
Попри це. Мені пощастило стати для нього опорою, підтримкою, іноді страшним нервотрьопом, але й великим шаленим коханням в якому я ніколи не мала сумніву.
Для мене велика гордість знати цю велику людину дійсно краще за всіх в цьому світі.
Не тільки як командира Да Вінчі. Але й як того самого мого Діму.
Я кохаю тебе. Назавжди.
Тільки зараз я розумію наскільки мені тебе не вистачає. Тільки зараз я вию тим самим вовком з кожним днем все більше і більше через відсутність твоїх постійних, просто постійних дзвінків та смс.
Я ніколи не повірю і не прийму того, що ми більше не зустрінемося.
