Чорне горе на нашій вулиці Садовій. Від цього горя не вистачає повітря, німіють ноги і руки…
Чорне горе на нашій вулиці Садовій. Від цього горя не вистачає повітря, німіють ноги і руки. 2 вересня від пострілу танкової гармати в невідомому нам маленькому селі Сухий Ставок на Херсонщині загинув наш Діма Сілаєв – спортивний сусідський хлопець з хати навпроти, що ще недавно привітно дивився величезними очиськами на всіх нас.
Більш допитливої дитини я не знав. Він ніби поспішав жити. Не забуду його маленьким в синьому костюмчику. Полюбляв крутитися серед дорослих і підтримував з ними розмову як «старий».
Приходив до мене на пасіку, читав книжки з нашої домашньої бібліотеки. Казав, що в шкільній книгозбірні перечитав усі енциклопедії. Блискуче закінчив школу.
Захоплено вчився на математичному факультеті ВНУ. Працював у Лаврівській школі вчителем математики та викладачем у Луцькому медичному коледжі. Не розлучався з гирями. Полюбляв фотографувати. Мріяв одружитися. Любив життя.
Часто збентежено дзвонив тітці-рашистці в Крим і намагався годинами говорити про несправедливість та підступність цієї війни. А потім бідкався, що у відповідь – стіна…
Окремим болем для нього був молодший брат Юра, який на фронті з першого дня війни.
5 липня, за день до відправки у ЗСУ, ми сиділи разом у нас на терасі і пили чай. Діма сказав, що спокійно прийняв повістку. Сказав, що “втікати і ховатися не буде” і його місце там. Ми переписувалися. Дуже хвилювався, аби мама не знала про те, що він на передовій. Вона мала й далі думати, що він десь під Ковелем. Я обіцяв. А Діма радів, що він поруч із братом.
В останньому повідомленні на Успіння написав мені, що він на Миколаївщині, серед десантників, за 20 км біля Юри. Писав, що забезпечений усім необхідним і що нічого не потребує. Порадив мені скачати програму Signal. А ще написав: «Обов’язково переможемо цю нечисть!»
Сьогодні, 8 вересня, в Діми день народження (28 років). Він повертається на рідну Волинь як Герой.
Біля його дому широкою доріжкою квітнуть сальвії і чорнобривці, дбайливо посаджені мамою Танею, яка ще вчора думала, що її Діма під Ковелем. Юру відпустили попрощатися з братом.
Тепер нам треба всім разом пережити це страшне прощання з нашим Героєм України з вулиці Садової.
Р.S. Молитовно прошу згадувати раба божого Вадима
