«Діти кричали уві сні та прокидалися від кошмарів»: Катерина Бужинська про випробування під час війни

Початок повномасштабного вторгнення росії в Україну популярна співачка Катерина Бужинська зустріла у Києві. 23-го лютого 2022 року вона давала концерт, а 24-го разом з трьома дітьми прокинулася від вибухів. Катерина досі тремтить, згадуючи як вивозила дітей до Болгарії, де разом з чоловіком вона живе вже багато років. Але зізнається, що серце її завжди в Україні. Співачка займається волонтерством та виступає на благодійних концертах в Європі та Україні.

В ексклюзивному інтерв’ю «ФАКТАМ» Катерина Бужинська розповіла про депресію, неможливість співати та брата, що воює у лавах ЗСУ.

«У сусідньому будинку після прямого влучання почалася пожежа»

— Катерино, що відчуваєте зараз, коли велика війна триває понад півтора року?

— З початку повномасштабного вторгнення мене не відпускають великий душевний біль і переживання. Війна розділила наше життя на «до» й «після», принесла багато втрат, зруйнувала плани та надії. Але я намагаюся триматися, розуміючи, що зараз наша сила — в незламності та єдності. І якщо кожен українець зможе й буде допомагати фронту, це наблизить нашу перемогу.

— Чи було у вас очікування, що велика війна станеться?

— Так, за кілька днів до збройного нападу у мене було погане передчуття. Саме в той страшний день я знаходилася в Києві — напередодні був концерт. Пам’ятаю, я виступала, спілкувалася з рідними, але серцем відчувала: щось має трапитися…

— Розкажіть про своє 24 лютого.

— Рано-вранці я прокинулася від звуків вибухів. Побачила, як у сусідньому будинку після прямого влучання снаряда почалася сильна пожежа. Звичайно, мене охопила паніка. Здається, в ту мить я просто посивіла, тому що було дуже страшно, передусім — за своїх трьох неповнолітніх дітей. Я навіть не знала, що маю робити, як реагувати на той жах, що відбувається. Чоловіка зі мною не було. Ми відразу зв’язалися й він сказав, що буде чекати нас з дітьми на кордоні з Угорщиною. Я мала виїхати дуже швидко. Нас вивіз водій, з яким я працюю вже дуже давно, на гастрольному бусі.

— Як реагували ваші діти?

— Тепер доньки й син з власного досвіду знають, що таке війна. Навіть опинившись у безпеці, діти ще деякий час прокидалися вночі від кошмарів, кричали уві сні. Зараз, на щастя, ці важкі для них переживання вже позаду.

«Ворожий танк просто наставив дуло на мого брата»

— Що було найстрашнішим у перші місяці війни?

— Найстрашнішим було, що від побаченого й пережитого я не могла співати протягом двох наступних місяців. Я потребувала психологічного відновлення задля того, щоб мій голос — надзвичайно тонкий інструмент — знову зміг звучати. Мене зцілила нова пісня з красномовною назвою «Сила кохання», робота над її записом і кліпом. До речі, у цьому кліпі знялися мій брат, Олег Ящук, який воює на фронті, мій тато та кілька героїв сьогодення — не актори, а реальні воїни — захисники України та їхні родини.

— Ваш брат відомий спортивний журналіст…

— Так, Олег з перших днів великої війни пішов добровольцем на фронт. Зараз він служить у 10-й легендарній бригаді «Едельвейс». Піти на фронт було його рішення. Тато волонтерив у Чернівцях. Але, коли брат зник на два тижні, від нього не було жодних вістей, тато захворів на цукровий діабет. Зараз ми постійно контролюємо ситуацію з його самопочуттям, він був у санаторії, а ось виїжджати з країни категорично не хоче.

— Що трапилося з вашим братом?

— Він опинився в оточенні. І дуже багато його побратимів загинули, а він просто дивом лишився живим. В той час ми всією родиною молилися за нього. Вже через деякий час Олег розповів, що ворожий танк наставив на нього дуло, а потім повернувся та поїхав. Це просто диво. У брата тимчасово відняло мову. Він зізнавався, що на деякий час вирішив, що вже мертвий. Пам’ятаю, коли брат приїхав на мій концерт у Чернівцях, я його навіть не впізнала. У свої 34 роки він вже повністю сивий…

— Що з вашого життя за цей час пішло назавжди?

— На жаль, і нині я переживаю депресію та душевний неспокій. Стали іншими очі, вже ніколи не буде таким життєрадісним, як раніше, погляд. Ми всі змінилися. Мені здається, де б ми, українці, не перебували у світі, чим би не займалися, нас видно по очах, по болю в них.

— Що вам допомогло у перші місяці великої війни повернутися до творчості?

— Я зрозуміла, що не можу просто сидіти склавши руки та постійно плакати — мушу робити свій внесок у нашу перемогу. Тому вирішила їздити до країн Європи з благодійними концертами, розповідати за кордоном про нашу боротьбу та збирати гроші для української армії. Так було зібрано понад 3,5 млн гривень. Ми працювали разом з українським співаком Михайлом Грицканом. За нашу роботу навіть отримали грамоти та орден від головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного.

— Часто буваєте на рідній землі?

— У травні я приїжджала з концертами в Україну та була дуже щаслива співати для глядачів, які залишаються в країні, тримають тил. Пам’ятаю, був концерт в Одесі. В ту ніч на місто летіло багато ракет. Я жила на березі моря, все чула. Було так гучно, що у мене трусилися руки та я пила заспокійливе. Наступного дня ми мали виступати у Києві, і той страх мене просто сковував. Чоловік потім дуже сварив мене, казав, що я маю берегти себе заради дітей. Але я не можу бути поза рідною Україною. І вже у вересні планую приїхати з благодійними концертами в рамках туру «Воля».