«Для Богдана та Віки це був дуже бажаний малюк»: у пам’ять про загибле під час атаки на Київ подружжя їхні колеги купили інкубатор для новонароджених

«Богдан був знайомий з Вікторією ще зі школи. У 2012 вони почали зустрічатись, через 7 років вони одружилися. Вони дуже мріяли стати батьками.

17 жовтня 2022 роки росіяни атакували Київ безпілотниками. Тоді загинули п’ятеро людей, серед них і Богдан та його вагітна дружина Вікторія.

У пам’ять про подружжя, компанія Brainly Team, в якій працював Богдан, вирішила зробити пожертву на допомогу іншим дітям. «Голоси дітей» додали ще кошти своїх донорів до цієї суми та спільними зусиллями придбали інкубатор для новонароджених дітей у Херсоні.

Тамтешні інкубатори були виведені з ладу через обстріли росіян. Новий інкубатор знадобився новонародженій дитині вже з першого дня після покупки…”

Цей допис у Facebook написав співзасновник благодійної організації «Голоси дітей» Азад Сафаров. А «ФАКТИ» дізналися про подробиці цієї драматичної та зворушливої історії.

«Віка встигла написати, що горить сусідня будівля. І раптово зв’язок із нею зник»

Про загибель Вікторії Замченко та її чоловіка Богдана 17 жовтня минулого року повідомляли усі українські ЗМІ. Це була друга масштабна атака рф безпілотниками по Києву (перша була 10 жовтня), під час якої ворожий дрон потрапив до житлового будинку в центрі столиці на вулиці Жилянській і забрав життя п’яти людей. Серед загиблих була 34-річна Вікторія, котра була на шостому місяці вагітності. Віку знайшли під завалами в обіймах її чоловіка Богдана, разом із якими вона під час повітряної тривоги ховалася у коридорі.

Подруга Вікторії Анна розповіла «ФАКТАМ», що переписувалася з Вікою за кілька хвилин до її загибелі.

– Вранці 17 жовтня, коли центр Києва атакували дрони, ми були на зв’язку. Переписувалися у нашому спільному з подругами чаті. Віка писала, що вони чують вибухи й всі разом сидять у коридорі — вона, Богдан та їхня кіця Оливка. Вони вийшли в коридор, керуючись відомим усім правилом двох стін. Віка встигла написати, що прилітає зовсім поряд і вже горить сусідня будівля. І раптово зв’язок з нею зник.

Вікторія працювала сомельє у магазині Goodwine на вулиці Мечникова. Після її загибелі колеги створили у магазині відділ під назвою «Вина, які любила Віка». Друзі Вікторії розповідали, що вона дуже любила свою роботу. Крім того, Вікторія мала талант до написання текстів. До переїзду до Києва (Вікторія родом з Рівного) дівчина була фрилансером і навіть написала популярну книгу про виховання дітей. Щоправда, під чоловічим псевдонімом.

– Цьому передувала цікава історія, яка дуже добре характеризує Віку, — розповіла «ФАКТАМ» подруга Вікторії Анна. — Почалося все, що Вікторія знайшла в інтернеті заявку про те, що шукають чоловіка для написання книги про виховання дітей. Віку обурила гендерна нерівність, і вона виконала таск (пряма транслітерація слова task, яке означає «завдання» — Авт.). І вже коли її кандидатуру затвердили, вона надіслала свої реквізити для укладання договору, з’ясувалося, що вона жінка. В результаті вона все ж таки уклала договір про співпрацю з білоруським видавництвом і написала книгу, але під чоловічим псевдонімом — здається, вона назвалася Віктором Кузнєцовим. Це було ще 2012 року. Книга мала попит, і потім вона написала ще дві.

2014 року Віка переїхала з Рівного до Києва. Переїхала, бо хотіла бути корисною та знайти себе. У Києві влаштувалась одразу на дві роботи, а потім стала сомельє. Це непроста робота, але їй вона дуже подобалася. Пам’ятаю, якось прийшла до Віки, а вона готувалася до захисту роботи на 3 WSET (це рівень акредитації сомельє). Я помітила у неї товсту книгу про історію Європи. Здивувалась, навіщо це. На що Віка відповіла, що вивчає історію Європи, аби розуміти, як війни впливали на руйнування виноградників. У цьому була вся Віка. Якщо вона чимось займалася, то віддавалася цій справі цілком і повністю.

З Богданом Віка познайомилася ще у школі. Спочатку вони були друзями, а потім, того ж 2012-го, почали зустрічатися. У 2019 році одружилися.

– Вони були чудовою парою. Справжні друзі, партнери, — продовжує Анна. — Вони не мали будь-якого гендерного поділу обов’язків, що можна побачити в багатьох інших сім’ях. Була турбота та бажання в усьому один одному допомагати. Богдан працював у сфері IT. Він знав, наскільки для Вікі важлива її робота, і всіляко її підтримував.

Вони дуже хотіли дитину, і минулого року Віка дізналася, що вагітна. Це був дуже бажаний і довгоочікуваний малюк. Ми з подругами теж готувалися до його появи на світ. Вже знали, хто з нас буде хрещеною, вираховували дату народження, обирали імена.

У перший день повномасштабного вторгнення Вікторія з Богданом поїхали з Києва і до серпня були в евакуації.

– Спочатку у батьків Богдана на Рівненщині, — каже Анна. — Потім винаймали у Рівному квартиру. Повернутися до Києва зважилися у серпні, коли ситуація у столиці була спокійною. Віка повернулася на роботу. Квартиру у будинку на Жилянській вони орендували. Раніше жили в однокімнатній в Солом’янському районі, але коли почався карантин, вирішили переїхати до двокімнатної в центрі… Коли 10 жовтня відбулася перша атака на центр Києва, у них вдома вибило вікна — вибух був зовсім поряд. Віка розповідала, що вони ховалися у коридорі. Того ж дня прийшов майстер, і вони швидко поставили нові вікна.

Варіант від’їзду за кордон Віка не розглядала. Вона часто повторювала, що поки вона може бути корисною у своїй країні, вона буде тут. До того ж вона точно не поїхала б без Богдана. Вони обидва дуже серйозно ставилися до того, що відбувається. З першого дня війни жили із зібраними тривожними валізками. Під час повітряних тривог ходили в коридор. Зробили так і 17 жовтня. Але, на жаль, у тій ситуації «правило двох стін» врятувати не могло — дрон повністю зруйнував їхню квартиру.

«Живу в Тернополі, але в день загибелі Богдана і Віки була в Києві на вокзалі, поруч із їхнім будинком»

Ідея купити обладнання для порятунку новонароджених на згадку про Віку та Богдана, які так і не стали батьками, виникла у компанії Brainly Team, де працював Богдан.

– Пізніше представники цієї компанії звернулися до нас, — розповідає «ФАКТАМ» керівниця гуманітарного спрямування фонду «Голоси дітей» Алла Ширшина. — Вони сказали, що зібрали кошти і хочуть, щоб вони пішли на допомогу вагітним чи новонародженим. А ми якраз допомагали пологовому будинку в Херсоні й дізналися, що там через обстріл вийшли з ладу інкубатори, які рятують життя недоношених діток. В умовах війни ця проблема стала ще гостріше, ніж раніше — у Херсоні, який російська армія обстрілює щодня, вагітні жінки живуть у стані перманентного стресу, через що часто трапляються передчасні пологи. Діти народжуються недоношеними й не всіх встигають довезти до Миколаєва. Тому інкубатор — це справді необхідність.

Компанія Brainly Team перерахувала нам гроші, які вони зібрали. Ми додали до цієї суми гроші з нашого фонду та змогли купити справді хороший інкубатор для новонароджених у пологовий будинок у Суворівському районі Херсона. Ми купили його ще навесні, і у квітні його вже було встановлено. Дитина, яка народилася відразу після його придбання, інкубатора не потребувала. А ось для наступного новонародженого це вже було потрібно. Дитину вдалося врятувати. Як і інших діток, які народилися пізніше і теж потребували допомоги.

Я особисто не була знайома ні з Вікою, ні з Богданом. Я живу у Тернополі й ніколи з ними не зустрічалася. Але у житті бувають дивні збіги. І в день, коли вони загинули, під час тієї самої атаки дронами, я з дитиною була у Києві на вокзалі. Це було зовсім поруч із їхнім будинком на Жилянській, я дуже добре чула ці вибухи… А зараз нам вдалося зробити щось на згадку про цю пару. Завдяки цій ініціативі десятки недоношених дітей отримали шанс вижити. Я впевнена, що саме такі історії допомагають нам триматися і допоможуть нам пережити цю війну.