Ера миру закінчилась: на Третю світову українці “прийшли” першими
Світ крокує до збільшення кількості війн та конфліктів, однак тема миру в Україні залишається в його порядку денному. Але далеко не завжди йдеться про те, що цей мир дорівнює нашій перемозі. Водночас не завжди є й розуміння того, що означатиме для світу поразка України.
Попри те, що, за словами командувача Сухопутних війсь ЗСУ генерал-полковника Олександра Сирського, задачі російського зимового наступу провалені, на різних міжнародних майданчиках продовжується обговорення розв’язки російсько-української війни якщо не в контексті примирення, то в контексті зміни стратегії України – переходу від нападу до оборони. Про це, зокрема, йдеться в матеріалі Bloomberg. www.unian.ua
Оглядач видання Андреас Клут зазначає, що радник національної безпеки США Джейк Салліван в кулуарах форуму в Давосі має передати президенту України Володимиру Зеленському послання від президента США Джо Байдена про те, що Україна повинна змінити свою стратегію боротьби й переходити до оборони.
З одного боку, поступове виснаження української армії, дефіцит боєприпасів, про який вже публічно говорить військове командування, затримка з виділенням фінансової допомоги США та ЄС буцімто натякають, що саме такий сценарій – найбільше наближений до реальності.
З іншого боку, нарощування постачань озброєння, зокрема необхідної електроніки для російського ВПК від партнерів Кремля, дає розуміння: у разі припинення вогню в Україні РФ обов’язково скористається паузою. Ба більше, історичний факт: заспокоєння диктаторів не веде до миру, а лише породжує неминучий конфлікт у майбутньому.
Причому, мова може йти про збільшення російських апетитів і розширення географії вторгнення та учасників дестабілізації.
“Якщо Росії вдасться досягти своїх стратегічних цілей у війні в Україні, це спровокує низку подій. Це означатиме, що США не можуть виконувати ні свої економічні, ні політичні зобов’язання. На кордоні з ЄС створиться нестабільна, потенційно ризикована зона, яка буде знекровлювати Європу. Китай та його союзники отримають інший шанс: світова політика та економіка почне зміщуватися на Далекий Схід”, – зазначає завідувач відділом Національного інституту стратегічних досліджень Олексій Їжак.
Війна, розв’язана Росією в Україні, вже спричинила кризу безпеки в Європі – в ЕС навіть почали обговорювати давню ідею створення об’єднаної армії. Очільники зовнішньополітичних та оборонних відомств Данії, Швеції та Фінляндії, наприклад, наголосили, що в найближчому майбутньому РФ становитиме серйозну загрозу Північній Європі, тому вже підписали угоду про оборонне співробітництво з США… Що вже казати про те, що від загрозою можуть опинитися і Молдова, і країни Балтії, і Польща…
“Квиток на війну” для Заходу
Дійсно, досягнення Росією стратегічних цілей у війні з Україною – це квиток на війну безпосередньо для країн ЄС. І у них може бути мало часу для підготовки, вважає керівник Центру дослідження громадянського суспільства Віталій Кулик: “На Заході вважають, що вони убезпечені, що РФ виснажиться в Україні і, навіть в разі досягнення тактичних переваг, у росіян не вистачить ресурсу для негайного наступу на Захід. Насправді це велетенська помилка. Оскільки захоплення певних територій, поглинання Білорусії та частини України, дасть Росії як людський ресурс для поновлення боєздатності своєї армії, так і створить можливість використовувати різноманітний інструментарій гібридних загроз для країн ЄС. Очевидно, що під ударами опиняться країни Балтії, Фінляндія, Польща, Балкани”.
Він вважає, що навіть якщо старший партнер Росії Китай не буде зацікавлений в такому посиленні РФ, Москва зможе достатньо швидко відновити свій збройний потенціал та кинути виклик Євросоюзу й НАТО.
“РФ може вже за кілька років кинути виклик НАТО, якщо Альянс буде існувати, та провести кілька операцій. Після чого – примусити країни ЄС до вигідного для себе світопорядку, в якому для європейських країн буде відведене незавидне місце такого собі музею світової цивілізації, де прийматимуть китайських, російських та індійських туристів”, – додав Віталій Кулик.
Експерт-міжнародник фонду “Демократичні ініціативи” ім. Ілька Кучеріва Тарас Жовтенко погоджується з такою точкою зору і зазначає: хоча Україна в агресивних планах Москви займає одне з центральних місць, війна в Україні – лише елемент масштабнішої стратегічної агресії Росії проти Заходу.
“І жодні переговори з РФ, чи припинення вогню в Україні, не принесуть стратегічної безпеки ні Європі, ні Заходу в цілому. Лише стратегічна поразка Росії здатна забезпечити регіональну й глобальну безпеку щонайменше на кілька наступних десятирічь. А от у випадку поразки України, Кремль однозначно скористався б слабкістю Заходу. І силою чи шантажем домігся б виконання свого ультиматуму, озвученого в грудні 2021 року заступником міністра закордонних справ Росії Рябковим, який закликав НАТО “збирати манатки” і “забиратися за лінію 1997 року”. Воєнна перемога Кремля в Україні відкрила б двері для застосування сили проти НАТО напряму”, – вважає він.
Підготовка до протистояння
Саме один з таких сценаріїв – з детально розписаними діями НАТО і Росії, з прогнозом початку повноцінної війни між ними – днями сколихнув інформаційний простір. Матеріал видання Bild в НАТО прокоментували і назвали описаний сценарій навчальним. Мовляв, він не має нічого спільного з даними розвідки та реальними прогнозами.
А от що справді відбудеться – це найбільші польові навчання НАТО з часів Холодної війни, які заплановані у першому півріччі 2024 року.
“На навчаннях Steadfast Defender відпрацьовуватимуть захист одного з членів НАТО на східному фланзі, на якого нападає російська армія… Основні події розгорнуться на території Польщі та країн Балтії. А ще в березні передбачені навчання Nordic Response 2024, спрямовані на відпрацювання операцій в арктичних широтах. В районі 3-14 березня плануються серйозні стрільби та бойові вильоти біля берегів Норвегії…”, – зазначає президент аналітичного центру “Політика” Ігор Попов.
Тож можна припустити, що і на Заході російсько-українську війну розглядають лише як один з ключових елементів протистояння. На користь такої думки, наприклад, можна навести промову міністра оборони Великої Британії Гранта Шаппса. В ній, зокрема, йдеться про те, що завдання Збройних сил Великої Британії – діяти на випередження, демонструючи силу і попереджаючи конфлікти, ніж потім мобілізувати ще більше ресурсів для війни. Адже наразі немає окремих ізольованих війн та конфліктів в Євразії, а все, що відбувається – частина одного процесу – кризи світового порядку.
Звісно, вона виникла не просто так, а була спровокована країнами так званої Вісі зла: окремі спалахи різноманітних конфліктів, серед яких війна в Україні, – це складова однієї стратегії глобальної дестабілізації.
“Логіка сформованої “Вісі зла” сучасного світу – Москви, Тегерану і Пхеньяну – проста. Цей союз агресивних диктатур прагне створити ситуацію, коли Захід буде просто неспроможний адекватно відреагувати на черговий регіональний конфлікт з цілого каскаду йому подібних… Це і буде, за логікою Кремля, “кінцем сучасного однополярного світу”, – зазначає Тарас Жовтенко.
Саме тому цій “Вісі зла” треба показати, що агресивна війна неприйнятна для цивілізованого світу. Інакше на світ не чекає нічого хорошого.
Нестандартні відповіді на стандартний шантаж
Політичний аналітик “Українського інституту майбутнього” Ігор Тишкевич звертає увагу, що, даючи змогу Росії “артикулювати амбіції “великої держави”, у неї з’являється можливість і “претендувати на переформатування політичних діалогів про майбутнє з розмов пари Пекін-Вашингтон у трикутник із Москвою чи складнішу конструкцію”.
Зокрема зараз Кремль зосереджений на підтримці високої інтенсивності бойових дій в Україні, щоб продемонструвати Заходу (завдяки допомозі якого воює Україна): продовження війни потребуватиме все більшої кількості ресурсів і витрат. А це – нераціонально. Ба більше, є й натяк на ймовірність масштабування проблем – появу нових точок напруги, нових війн.
“Простими словами, Заходу посилають простий сигнал: “Давайте домовлятися, і чим швидше, тим краще”, – зазначає Тишкевич. – При цьому, йдеться про переговорний процес щодо України через голову України”.
Зважаючи на те, що реальну загрозу з боку РФ розуміють далеко не всі європейці, в західних колах панує страх розвалу Росії і, звісно, у західних суспільств немає жодного бажання витрачатися на “чужу війну”, Україні ще “на вчора” потрібно будувати якісну комунікацію щодо цих питань.
“Діалоги про розподіл сфер відповідальності (або сфер впливу) між Вашингтоном та Пекіном продовжуватимуться. І, гадаю, очевидно, що компромісу швидше знайдуть два співрозмовники, ніж три. Тобто неповернення РФ до статусу глобальної супердержави вигідне як США, так і КНР. Тут важливо розкрити тезу в галузі політики, економіки, безпеки. Звісно, глянувши на проблему з обох боків — як Азії, так і Америки… Така артикуляція (а не бажання передбачити думки республіканців чи демократів) зробить нас цікавими (і, можливо, корисними і потрібними) як для одних, так і для інших”, – наводить як приклад такої комунікації Ігор Тишкевич.
Крім того, на його думку, варто апелювати до раціональності: “Росія лякає витратами. Ми чомусь боїмося говорити, що підтримка України є добрим стимулом, який уже пожвавив військово-промисловий комплекс США. Тобто створив нові робочі місця, забезпечив замовленнями (та сама компенсація нашим сусідам за поставлену стару радянську техніку) на кілька років уперед. Зрештою, ми зовсім не озвучуємо тези про те, що провали “російської зброї” в Україні знижують роль РФ як продавця сучасного озброєння. Ми не говоримо, що у разі локалізації тут, в Україні частини виробництв, такі СП, роблячи нехай не найпередовішу, але досить сучасну та якісну техніку, після війни тістимуть (і замінятимуть) російський ВПК на світових ринках. Цінічно, але це працює. Це раціональність та розмова вже не про витрати, а про потенційну вигоду. У такому форматі підтримка України сьогодні вже не є благодійністю, а інвестицією”.
Аналогічна історія з антиросійськими санкціями: “Погодьтеся, є різниця між просто “не купуйте у РФ товари” та “закривши для російських товарів ринок, давайте замінимо їх українською продукцією”.
Не менш важливо пояснювати Заходу, “що після Росії”. Так, Кремль грає на старих страхах про “розвал супердержави” та “зону напруженості” біля європейських кордонів. Проте Україна мала би, замість невідомості, яка лякає, спробувати дати Заходу розуміння, що може бути після війни. Якою може стати нова політика сусідства в Східній Європі, якою має бути політика регіональної безпеки, як буде змінено баланс сил і впливів країн Чорноморського басейну…
“Нарешті, залишається місце баченню функціоналу України у регіоні…”, – додає експерт.
Тези України щодо членства в НАТО та ЄС зрозумілі. Але Заходу потрібно пояснити не лише те, що нам треба “допомогти” і нас треба до себе “прийняти”. Їм – і нам – варто також розуміти, наскільки “овчинка варта вичинки”. Тобто, якою буде Україна після війни, що Україна не проситиме, а сама може запропонувати світові і, врешті, чому все це варте її перемоги над Росією.
Адже, якщо всього цього не робити, жарт про те, що на Третю світову війну ми прийшли першими, доволі скоро може перетворитися на реальність.
