“Гроза” Abrams, яка так і не гримне: що сталося з російською “Арматою”

Довгий час міфічний Т-14 “Армата” вважався однією з візитівок військово-промислового комплексу Російської Федерації, який переважно експлуатував радянські заділи, але не створював абсолютно нові, унікальні зразки. Цьому танку не лише приписували надприродні якості, а й пророкували багатотисячні замовлення.

Подумати тільки, але у вересні 2015 року генеральний директор науково-виробничої корпорації “Уралвагонзавод” (УВЗ) Олег Сієнко заявив, що до 2020 року російська армія отримає 2300 танків на базі бронеплатформи “Армата”! Тим часом за вікном вересень 2023 року, а в розпорядженні російської армії лише дослідна партія з двох рот.obozrevatel.com

Танка Т-14 “Армата”, незважаючи на обіцянки офіційних осіб про великі замовлення та серійне виробництво, масово немає в російській армії. Він, попри запевнення російської пропаганди, не використовується у бойових діях в Україні. І він так і не отримав жодного експортного замовлення.

То що з цим танком не так?

Коли у 2015 році “Армату” презентували на Червоній площі в Москві, то під час репетиції всі могли спостерігати за тим, як бойова машина просто заглохла і її довелося евакуювати. Вже тоді було зрозуміло, що продукт сирий і має низку технічних недоробок, наприклад, з трансмісією. І ці проблеми проявлялися регулярно, аж донедавна.

У серпні цього року на форумі Армія-2023 організатори вирішили викотити Т-14 “Армата” на полігон і показати, на що здатний танк. На перший погляд, танк їздив і стріляв – але це на перший, непрофесійний погляд. Танк на практично рівній поверхні (бетон і щебінь) розгойдувався, пробуксовував, стріляв на невеликих швидкостях і при гальмуванні.

Все це вказувало на те, що “Армата” з 2015 року так і не змогла позбутися своїх “дитячих хвороб”, що стали хронікою. Крім того, показовий виступ танка викликав багато питань до системи керування вогнем (СКВ).

А тепер уявімо танк, який не здатний їздити по пересіченій місцевості, має проблеми з СКВ, може заглохнути посеред поля. Що це за танк? Правильно, це не танк, а ідеальна мішень.

Крім того, Т-14 “Армата” має й інші проблеми – не технічного порядку.

Річ у тім, що Т-14 “Армата” – це танк, що виділяється із загальної концепції радянських основних бойових танків своїм надмірним профілем. Багато в чому це зумовлено тупиковою гілкою розвитку моторно-трансмісійного відділення (МТВ), та не лише. Однак, танк має довжину корпусу близько 11 метрів, що в 1,5 раза більше, ніж у Т-72 та Т-90.

Як би це не звучало дивно, але розміри мають значення – і великі розміри створюють великі проблеми. І мова не лише про високий профіль, який може побачити супротивник здалеку. Усі танкові бокси у російських частинах пристосовані до утримання саме радянської лінійки основних бойових танків – Т-72, Т-80, Т-90.

Крім проблеми з боксами, через розміри виникає і проблема обслуговування танка, з урахуванням його вкрай високого рівня викиду газів та особливостями обслуговування двигуна, для якого необхідне спеціальне обладнання. Наприклад, процес очищення форсунок необхідно проводити за межами боксу із застосуванням ремонтно-евакуаційної машини (БРЕМ). Такі труднощі викликані тим, що на двигуні 2В-12-3А циліндри розміщені як зверху, так і знизу, притому що поверх самої силової установки розташований радіатор.

А тому навіть процес обслуговування танка у в/ч, не кажучи вже про польові умови, – це дуже трудомістке заняття. Масове ж їхнє виробництво додає головного болю у вигляді питання утримання в боксах, які до них не пристосовані. От і виходить, що спочатку масштабна реконструкція в/ч, а згодом уже серійне виробництво танків. Але чи можливе воно?

Танк із гаража

Згадуючи заяву Сієнка про серійне виробництво в 2300 танків до 2020 року – а чи можливе воно взагалі? Нехай навіть до 2030 року?

Рыч у тім, що в Росії серійне виробництво танків з нуля давно припинено. Наприклад, з нуля танки Т-72 та Т-80 не виробляють з 1998 року, а Т-90 було припинено у 2011 році.

За цей час лінії виробництва нульового циклу було розібрано, продано, переплавлено. Форми пущені на брухт, інструменти аналогічно – пущені по світу. І найяскравіше підтвердження цього – слова генерального директора “Уралвагонзаводу” Олександра Потапова про те, що УВЗ відновить виробництво танків Т-80 з нуля… А що ж було до того, виникає питання?

А був ремонт і модернізація радянських заділів, які сотнями і тисячами перебувають на зберіганні, що лише підтверджує відсутність виробництва танків у Росії з нуля. І відновити його буде непросто. Немає необхідних пресформ, немає інструментів, немає верстатів, немає фахівців, на підготовку яких та базове набуття досвіду піде мінімум від 4 до 5 років.

Фактично для виробництва танка – такого, як Т-80 – необхідно застосувати до 30 тисяч технічних та технологічних ланцюжків. У випадку з Т-14 “Армата” цих ланцюжків більше, при цьому сам танк збирався штучно, не автоматизованими процесами, а, скажімо так, вручну. Немає налагодженого процесу роботи тисяч пресформ, немає інструментів та лінії збирання. Т-14 “Армата” – це більше танк із гаража, ніж танк із заводу. І не лише він один.

Кожен його елемент – це зібраний вручну штучний виріб. Наприклад, двигун 2В-12-3А не збирається на виробничій лінії, це штучний продукт гуртка неюних автомобілістів, а для його серійного виробництва немає відповідної лінії.

Підсумки

Т-14 “Армата” – це танк, який ніколи не зможуть довести до боєздатного стану. Його не зможуть масового виробляти через відсутність відповідних ліній виробництва. Для його утримання в армії необхідно перебудовувати всі в/ч, де він перебуватиме.

Величезна кількість недоліків при сумнівних перевагах, які знову ж таки перекриваються недоліками.

Виходячи з цього, можна дійти висновку, що цей танк ніколи не побачить обіцяної серії в 2300 одиниць. І навіть щодо 230 є сумніви.