Історія самовідданості й мужності Героя з Прикарпаття. “Він дуже хотів, аби світ став добрішим”
У цивільному житті він був будівельником. Трудився в Україні й за кордоном, уміло робив дахи, сходи. Хотів, щоб його родина була всім забезпечена. Дружина воїна каже, що їй світ потьмарився, як коханого не стало.
Народився Володимир у селі Підпечери на Прикарпатті, в 11 років зостався без батька. Після закінчення школи навчався на радіомеханіка в Івано-Франківському професійно-технічному училищі №13. Відтак була строкова служба. У 2001 році молодий чоловік одружився. З коханою Марією зустрічався аж шість років. “Я його з армії чекала, — розповідає дружина воїна. — Як повернувся звідти, то прийшов до мого дідуся, бо тато помер, коли мені було 12, і сказав, що буде одружуватися. Я дуже Володю любила…” Через рік у Бойчуків народилася донечка Мар’яна, а ще через шість — син Дмитро. Як і тисячі українців, Володимир подався на заробітки за кордон. “Я працював з ним на чужині, — згадує односелець і товариш воїна Ярослав Бойчук. — Було непросто. Володя, на подив іноземців, швидко освоював нові технології. А згодом і наших хлопців навчав усього, що вмів, довго й терпляче їм пояснюючи”.
За спогадами Марії, коли чоловік приїжджав додому, то купував малим багато подарунків. Казав, що хоче, аби в них було те, чого він не мав у дитинстві. Мовляв, для того й працює у світах. Не лише родина раділа, коли Володимир повертався з-за кордону, а й односельці. “Кожен його приїзд для друзів і сусідів ставав святом, бо Володя був життєво мудрим, добрим і щедрим, — додає пан Ярослав. — Він нікому не відмовляв. Часом удома залишав роботу — і мерщій допомагати. Завжди повторював, що люди повинні допомагати одне одному, бо так світ стає добрішим”. До речі, тепер друзі та знайомі загиблого воїна допомагають пані Марії робити в оселі ремонт.
…Перед повномасштабним вторгненням Володимир Бойчук приїхав з Польщі на заручини доньки. Далі мав знову повертатися на роботу. Та почалася велика війна. 27 лютого йому вручили повістку й прикарпатець приєднався до лав ЗСУ. Рідним казав, що так має вчинити кожен чоловік. Навчання проходив на Львівщині, Рівненщині й Волині. Став начальником радіостанції польового вузла зв’язку 63-ї окремої механізованої бригади. У війську отримав позивний “Борода”, бо мав пишну бороду.
“Весілля доньки ми планували на вересень, та все ж вирішили перенести на серпень. Володя встиг благословити Мар’янку до шлюбу й відразу рушив на фронт з “повесільним” — гостинцями для побратимів”, — розказує пані Марія. Зранку 24 серпня 2022-го воїн зателефонував дружині й попередив, що певний час його не буде на зв’язку, аби не хвилювалася. “Саме того дня чоловіка, на жаль, не стало, — провадить далі дружина. — З трьома побратимами він пішов на завдання у селі Благодатне, що на Миколаївщині. Всі підірвалися на міні”. А в неділю, на 40-й день народження дружини, її коханий чоловік повернувся додому… Назавжди…
