Колективна оборона. У чому суть 5 статті НАТО і чи можуть її застосувати через інцидент у Польщі

Стаття 5 Північноатлантичного договору передбачає, що напад на одного учасника НАТО є нападом на НАТО в цілому і викликає відповідь усіх членів Альянсу. Але рішення щодо застосування цієї статті ухвалюється після консультацій між учасниками НАТО.

Детальніше про це – у матеріалі РБК-Україна.

Так званий принцип “колективної оборони” є основою існування НАТО як такого. Передбачається, що учасник Альянсу, який зазнав збройного нападу, може розраховувати на допомогу з боку інших. Ця допомога може мати будь-який характер, не обов’язково військовий. Кожен член НАТО самостійно вирішує, яку саме допомогу надати своєму союзнику.

Що може вважатися “збройним нападом”, у Північноатлантичному договорі прямо не прописано. Але в документах ООН міститься широкий перелік ознак агресії – зокрема, застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави. Також йдеться про те, що “ніякі міркування будь-якого характеру” не можуть бути виправданням такої агресії.

Вперше НАТО активувало статтю 5 після терористичних актів США 11 вересня 2001 року. Вжиті заходи включали активніший обмін розвідувальними даними, допомогу США у патрулюванні їх повітряного простору тощо. НАТО також зміцнювало свою колективну оборону після першої хвилі російської агресії проти України у 2014 році та після масштабного вторгнення у лютому цього року. Зокрема, йшлося про збільшення чисельності Сил реагування НАТО.

Чи стане інцидент у Польщі приводом для активації статті 5, поки що невідомо. Очевидно, при ухваленні такого рішення учасники Альянсу керуватимуться зокрема політичними міркуваннями, а також враховуватимуть, наскільки такий удар був навмисним. При цьому країни Балтії вже заявили, що готові надати усіляку допомогу Польщі, з’явилися пропозиції щодо закриття неба над Україною, хоч би над її західною частиною.