Коли ведуча почала співати на весіллі, батько нареченої зблід: «Не може бути — це вона»

У просторій світлій залі лунала приємна музика. Гості зручно розташувалися за столами, насолоджуючись вишуканими стравами та атмосферою свята. Весільний вечір був розкішним і добре організованим, адже родини нареченої та нареченого доклали всіх зусиль, щоб цей день запам’ятався надовго.

Молодята сиділи на оздобленому квітами подіумі, усміхалися одне одному й піднімали келихи з шампанським. На сцені, прикрашеній повітряними кульками, грали запрошені джазові музиканти. Саксофоніст, повністю заглиблений у музику, відбивав ритм ногою, а його колеги час від часу кидали погляди на годинники, неначе чекаючи на зміну. У повітрі відчувався аромат кохання, щастя і передчуття чогось особливого.

Наречені не відводили очей одне від одного, постійно усміхалися та цілувалися. Гості зачаровано спостерігали за цією прекрасною парою, тихенько перемовлялися за столами, згадуючи власні романтичні моменти.

Батько нареченої, Андрій Віталійович, також сидів за своїм столом і не відривав погляду від молодят. У свої п’ятдесят він уже бачив багато, але цього дня відчував особливу гордість — видати заміж єдину доньку було для нього справжньою честю. Його погляд зупинився на нареченій, яка виглядала надзвичайно красиво в ніжно-білій весільній сукні. Скромна зачіска й діадема у волоссі підкреслювали її тендітну вроду. Наречений також мав бездоганний вигляд у чорному приталеному костюмі, прикрашеному бутоньєркою з бузкових квітів.

Свято тільки-но розпочалося, але деякі гості вже почали нудьгувати, чекаючи на появу ведучої. Саме її виступ мав стати кульмінацією вечора. Поки що всі розважалися тим, що розкладали бутерброди з червоною ікрою та наповнювали келихи шампанським.

І ось, коли очікування почало затягуватися, на сцені з’явилася ведуча. Це була висока, струнка жінка з привабливою зовнішністю, одягнена у витончену шовкову сукню. Вона піднялася на сцену, і всі погляди відразу звернулися до неї. Її голос, насичений і оксамитовий, миттєво привернув увагу гостей.

— Добрий вечір, шановні гості. У цей чудовий день я хочу привітати молодят із їхнім святом і подарувати їм пісню, яка стане символом їхнього кохання.

Ведуча подала знак музикантам, які почали грати. Вона заплющила очі, вслухаючись у мелодію, і заспівала. Її голос наповнив залу — м’який, пристрасний і пронизливий одночасно. Це змусило всіх затамувати подих і відірватися від своїх тарілок, аби насолодитися співом.

Вона співала майстерно й натхненно, але справа була не тільки в її таланті. Коли Андрій Віталійович почув її голос, він завмер. У цих нотах було щось, що зачепило його до самого серця.

Донька звернула увагу на батька й помітила, що він плаче. Це її вразило, адже вона ніколи не бачила батька таким емоційним. Але лише Андрій знав справжню причину свого хвилювання. Він дивився на ведучу й намагався згадати.

— Неймовірно… Та сама постава, ті ж стрункі ноги, той самий голос, від якого пробігають мурашки.

Андрій підійшов ближче до сцени. Він пильно вдивився в очі ведучої й раптом зрозумів — це вона. В пам’яті спалахнули спогади з минулого, які накрили його, мов хвиля. Дихати стало важко. Він послабив краватку й ослабив комір сорочки. Скільки років минуло, але він пам’ятав усе, наче це сталося вчора.

Його дитинство було непростим. Андрій виріс у сім’ї, де батьки страждали на хронічний алкоголізм. Вони не були п’яницями в найгіршому сенсі цього слова, але сірість радянського життя підштовхувала їх до чарки після роботи. Андрій змалку розумів, що хоче іншої долі. Йому довелося швидко подорослішати, навчитися бути сильним, коли навколо ніхто не простягає руку допомоги.

У маленькому містечку майже не було роботи. Працювати за копійки Андрій не хотів, бо не хотів повторити долю своїх батьків. Він вирішив шукати щастя в столиці, розуміючи, що одразу багатієм не стане, але був готовий ризикнути.

Спершу знайти роботу в нього не виходило. Йому здавалося, що удача відвернулася, адже всі навколо працювали, а він ні. Після численних спроб Андрій влаштувався підсобником на будівництво. Спочатку справи пішли непогано, йому платили добрі гроші. Натхнений, він працював за трьох. Але згодом змінився виконроб, і ситуація різко погіршилася: зарплату перестали виплачувати, і Андрію доводилося мало не благати про гроші, щоб купити їжу.

Зрештою, його обманули — забрали паспорт і не виплатили зароблене. Три місяці наполегливої праці виявилися марними. Андрій залишився ні з чим. Йому потрібні були гроші, щоб відновити документи, але коло проблем здавалося замкненим.

Без засобів до існування він сидів у парку на лавці й думав, що робити далі. Ночівля на вокзалі здавалася єдиним варіантом, але повертатися додому він не хотів ще більше. Сльози мимоволі потекли по його обличчю.

Старенька жінка, яка проходила повз, побачила засмученого хлопця. Зупинившись, вона запитала, що трапилося. Андрій розповів їй, що залишився без паспорта, грошей і даху над головою. Вислухавши його історію, жінка задумалася й сказала:

— Знаєш, хлопче, мабуть, сам Бог тебе мені надіслав. Я працюю економкою на дачі у багатіїв. Вони мають мережу ресторанів і кафе. Якраз сьогодні господарі обговорювали, що їм потрібен садівник. Хотіли подавати заявку до агентства. Але я їм скажу, що ти — мій племінник. Поїхали зі мною. Тебе візьмуть, навіть без паспорта.

Андрій був у захваті. Його обличчя засяяло від радості, він був готовий цілувати руки добрій жінці за її допомогу.

Слова Аглаї Павлівни справдилися. Господарі їй довіряли, тому прийняли «племінника» на роботу без питань і навіть без документів. Вони просто попросили його пізніше принести паспорт, коли зробить новий. Так Андрій став садівником у маєтку Гільдієвих.

На знак подяки він працював із повною віддачею, фактично виконуючи обов’язки кількох людей. Андрій доглядав за садом, прибирав територію й допомагав із ремонтом. Він був ідеальним працівником, тому претензій до нього ніколи не виникало. Андрій був невибагливий: його цілком влаштовувало, що його годували, забезпечували житлом і платили зарплату.

Одного разу господарі вирішили влаштувати велике свято на честь дня народження господаря. Його дружина, елегантна жінка років сорока п’яти, вирішила зробити сюрприз: запросила свою двоюрідну сестру, Галину, яка була співачкою. Галина навчалася на факультеті естрадно-джазового вокалу й співала просто чудово.

На грандіозний вечір з’їхалися впливові бізнесмени столиці. Галина вже чекала на гостей у залі, і вечір почався з її привітання для іменинника. Її спів підкорив серця всіх присутніх. Її викликали на біс кілька разів.

Дівчина мала приголомшливу зовнішність, а її голос лише підкреслював її чарівність. Вона розважала гостей своїми піснями до кінця вечора. Під завершення музиканти оголосили білий танець, давши співачці змогу приєднатися до гостей.

Андрій увесь вечір стояв біля колони, спостерігаючи за Галиною. Він помічав, як вона повністю віддається своїй справі, використовуючи свій талант і чарівність. Її харизма заворожувала. І яке ж було його здивування, коли під час білого танцю він відчув легкий дотик до плеча. Обернувшись, він побачив Галину, яка, трохи соромлячись, усміхалася до нього.

— Я бачила, що ви весь вечір простояли біля колони, слухаючи мої пісні. Сподіваюся, вам сподобалося.

Андрій, розгублений і вражений, не зміг вимовити ні слова. Усі його думки розлетілися, і він забув усе, що хотів сказати. Галина, не бажаючи ставити хлопця в незручне становище, просто взяла його за руку й запросила на танець. Цілий вечір вони танцювали разом, і поступово Андрій оговтався, почав усміхатися, жартувати та навіть трохи фліртувати з чарівною співачкою.

Гості вечора пошепки обговорювали цю пару, зазначаючи, що Галина зробила гарний вибір, адже Андрій був дуже привабливим. Єдина, хто залишився незадоволений, була її сестра Олена. Вона з презирством спостерігала, як Галина танцює з «простим слугою».

Після завершення свята Андрій провів Галину до її кімнати. На прощання він пообіцяв, що вони обов’язково ще зустрінуться. Так і сталося: поки Галина залишалася в гостях у сестри, вони бачилися щодня. Їхня симпатія швидко переросла у щось більше. Одного разу, побачивши, як молоді люди тримаються за руки в саду, Олена не витримала. Вона з розлюченим виглядом підійшла до них, відвела Галину для розмови й змусила Андрія повернутися до роботи.

Цілу годину сестра читала Галині лекцію про те, як неприпустимо для дівчини з її статусом зустрічатися з простим садівником. Але Галина залишилася непохитною. Вона заявила, що для неї не має значення, хто ким працює, головне — це щирість і взаєморозуміння.

Родичі Галини були проти їхнього зв’язку, але змушені були мовчати, не знаючи, як її переконати. Одного разу господар збирався у справах до міста, і Галина попросилася поїхати з ним. Вона задумала зробити Андрію сюрприз і замовила йому подарунок. Перед від’їздом вона попрощалася з Андрієм і пообіцяла, що скоро повернеться.

Однак у місто вони так і не доїхали. Того ж дня сталася аварія. Коли Олена з кам’яним обличчям зайшла в будинок для прислуги, Андрій одразу зрозумів, що щось трапилося. Вона повідомила, що машина потрапила в ДТП, і Галина загинула на місці.

Для Андрія це стало ударом. Його життя миттєво розділилося на «до» і «після». Він впав у розпач, кричав, плакав, не міг прийняти цю новину. Аглая Павлівна, яка завжди підтримувала його, намагалася заспокоїти хлопця. Йому дали заспокійливе, але це не допомогло — Андрій був готовий накласти на себе руки.

Господиня дому, дізнавшись про його стан, вирішила позбутися його. Вона виплатила йому зароблені гроші й веліла повернутися додому. Андрій не пам’ятав, як добрався до свого містечка. У тісній маленькій квартирі він довго сидів, роздумуючи над тим, як жити далі.

Як виявилося згодом, Галина вижила. Але її обличчя було сильно понівечене. Вона пережила десятки пластичних операцій, щоб відновити свій вигляд. Увесь час дівчина запитувала, чому Андрій не приходить до лікарні, але її рідні мовчали. Зрештою, Олена сказала їй, що Андрій кинув її, дізнавшись про її зовнішність.

Галина не могла повірити, що це правда, але її сестра переконала її, що Андрій не вартий її сліз. Олена наполягала, що Галина заслуговує на людину з її кола, яка подарує їй життя, про яке вона мріє.

Андрій, повернувшись додому, намагався почати нове життя. Його рани трохи загоїлися, коли він познайомився із заможною жінкою, старшою за нього. Вона покохала його, народила доньку, і разом вони почали будувати спільний бізнес. Здавалося, життя налагодилося. Але через кілька років його дружина захворіла. Лікарі діагностували онкологію, і, попри всі зусилля, її не вдалося врятувати. Вона померла, залишивши Андрія знову самотнім.

Андрій більше не міг дозволити собі любити. Він звинувачував себе в тому, що втратив двох найважливіших у своєму житті жінок. Проте час усе ж загоїв рани його серця, і, хоча він не зміг побудувати нову сім’ю, життя поступово почало набувати сенсу.

І ось Андрію 50, він став солідним і успішним бізнесменом. Сьогодні для нього особливий день — весілля його єдиної доньки. Усе організовано ідеально, але найбільший сюрприз чекав на нього в образі ведучої свята, у якій він несподівано впізнав своє перше кохання. Це здавалося неймовірним, адже її обличчя було зовсім іншим.

Коли ведуча закінчила співати, музиканти продовжили грати, а вона спокійно зійшла зі сцени й попрямувала до Андрія. Підходячи, вона ніжно посміхнулася і сказала:

— Ви так уважно слухали мою пісню. Сподіваюся, вона припала вам до душі.

У той момент Андрій буквально затамував подих. Він відразу впізнав знайому родимку на ключиці й зрозумів, що це вона. Серце калатало, ноги підкошувалися, і він ледь не втратив свідомість.

— Я запрошую вас на білий танець, — сказала Галина, ледь стримуючи сміх і простягаючи руку.

Тепер сумнівів не залишалося. Це була вона, його Галина. Андрій не міг втриматися й обійняв її, а потім закружляв у танці. Музика стала фоном для їхньої довгоочікуваної зустрічі.

Під час танцю Галина розповіла, що сталося багато років тому. Вона відверто розповіла про аварію, про численні операції та про те, як сестра обманула її, переконавши, що Андрій більше не хоче її бачити. Вона зізналася, що, незважаючи на все, так і не змогла забути його. За ці роки вона не вийшла заміж, оскільки в її серці залишався лише він.

— Олена, — продовжувала Галина, — зрештою визнала свою провину. Вона розповіла мені всю правду й попросила вибачення за те, що розлучила нас. Після цього я найняла детективів, щоб знайти тебе. І ось я тут, ведуча на весіллі твоєї доньки, щоб нарешті сказати тобі, що люблю.

Слова Галини зворушили Андрія до глибини душі. Він тримав її у своїх міцних обіймах і здавалося, не хотів ніколи відпускати.

— Галино, — сказав він, ледь стримуючи сльози, — я думав, що втратив тебе назавжди. Але тепер, коли ти поруч, я не відпущу тебе ніколи.

Їхній танець привернув увагу всіх гостей. Але для Андрія та Галини весь світ перестав існувати. Це був момент, якого вони чекали все життя.

Того дня Андрій усвідомив, що попереду його чекають щасливі роки з жінкою, яка завжди була його справжнім коханням. Галина повернулася у його життя, щоб більше ніколи не зникати. І це стало початком їхньої нової, довгоочікуваної історії.