Коли я підійшла до свого двору, то була дуже неприємно вражена, бо побачила гарний будинок сина, а моя хатина покосилася, ніхто її і не думав ремонтувати. Вийшла невістка на подвір’я, привіталася, але в хату навіть не запросила, сказала, що сина немає вдома

Я багато років заробітчанка, все зароблене відсилала на утримання дітей, але у них пам’ять коротенькою виявилася. Не роби добра, щоб не отримати зла.

Коли не стало мого чоловіка, я залишилась з двома дітьми: син 16 років і дочка 14 років.

Я заробляла небагато, працювала поштаркою і отримувала допомогу на дітей, але грошей не вистачало навіть на елементарне, діти росли потребували все більше.

Мені було прикро дивитися на те, як мої діти мають менше, ніж інші. І я прийняла рішення їхати на заробітки.

Дітей я залишила на маму і поїхала в Іспанію. Щомісячно пересилала мамі гроші на дітей.

Син поступив навчатись в університет – утримувала, через два роки донька теж поступила до педагогічного – теж всі 5 років я її утримувала, а як же по-іншому?

Після закінчення університету син одружився, я вислала гроші на весілля, зробили гарне, велике свято. Я тоді на це торжество витратила кілька тисяч євро.

Потім син вирішив добудувати батьківську хату, яку почав будувати чоловік, висилала все до копійки.

Син пообіцяв, що зробить ремонт і реконструкцію хати, де ми колись жили всі разом. Я не мала нічого проти, мені хоромів не треба, аби було де жити.

Дочка вийшла заміж – я теж дала гроші на весілля, щоб не було гірше, ніж у сина.

Наступних чотири роки я відкладала гроші, щоб дочці допомогти придбати житло.

Якщо вже сину з цим питанням допомогла, то і дочці треба було, бо я завжди вважала, що між дітьми робити різницю не можна.

Так пролетіли 15 років мого життя. І коли не стало мами, я приїхала додому, планувала вже залишиться, бо трохи втомилася працювати.

Коли я підійшла до свого двору, то була дуже неприємно вражена, бо побачила гарний будинок сина, а моя хатина покосилася, ніхто її і не думав ремонтувати.

Вийшла невістка на подвір’я, привіталася, але в хату навіть не запросила, сказала, що сина немає вдома.

Я розвернулась і пішла до дочки, та прийняла, нагодувала, взяла гостинці, які я привезла, але наступив вечір, а вона не запропонувала мені ні помитися, ні ночувати.

Сказала, що тут тісно у неї, діти в одній кімнаті, а вона з чоловіком в другій, мов ти дала недостатньо, щоб купити трикімнатну квартиру.

Пішла я у мамину хату, а там вже порядкувала сестра після пoхорону і стала мене картати, що я мало мамі допомагала, все дітям і дітям, а вони он щороку літали то до Єгипту то до Туреччини, а бабусі куска хліба не приносили.

Ночувала я в сусідки, а на наступний день знову поїхала в Іспанію.

Вже 5 років пройшло, дочка недавно до мене сюди приїхала, думала, що мама їй ще дасть грошей.

Але я дала 200 євро і сказала, що скринька зачинена – тепер я збираю собі на старість. Вона образилася, але мені вже байдуже, мені про себе треба думати.

Цілком можливо, що я вже і не повернуся, бо не має куди і до кого.

Джерело