Коваленко: відхід із Авдіївки – як це позначиться на розвитку подій у зоні БД і що буде далі

Сили оборони України залишили Авдіївку, що було цілком передбачувано за нинішніх умов і до чого суспільство мало бути готовим без фантазій. Це містечко під Донецьком понад чотири місяці виконувало роль м’ясорубки російського ресурсу, завдяки чому було встановлено рекорди знищення РОВ. Але що буде після захоплення міста та як розвиватимуться події у зоні бойових дій?

Докладніше про це – у матеріалі спільного проєкту OBOZ.UA та групи “Інформаційний спротив”.

Рекордні втрати

Навіть російські воєнкори і ті командири підрозділів, які мають право подавати голос, визнають, що їхні втрати в боях за Авдіївку кратно більші, ніж у боях за Бахмут. Тоді як російські дивані урапатріоти верещать від задоволення за фактом захоплення маленького містечка неповною площею 29 км², командний склад середньої ланки на місцях вражений тим, який на це був покладений ресурс РОВ.

Тільки згідно з верифікованими даними з різних джерел, втрати в техніці окупантів з 10 жовтня 2023 року і до кінця січня 2024 року становили від 400 до 600 одиниць. З урахуванням специфіки верифікації та коефіцієнтів реальні втрати в техніці в битві за Авдіївку у РОВ цілком могли досягти і навіть перевищити тисячу одиниць! Тисяча танків, ББМ, артилерії та іншої техніки у боях за маленьке містечко, яке навіть не є обласним чи районним центром та взагалі було фактичною агломерацією з Донецьком, окупованим з 2014 року!

Втрати людського ресурсу у росіян і зовсім неймовірні – лише вбитими звучать цифри 15, 20 тисяч і більше.

Але важливо те, що з другої половини 2022 року російські окупанти не зробили жодного важливого масштабного захоплення великого міста, а задовольняються невеликими містечками та селами. Минув рік з моменту захоплення Бахмута – і ось російські окупаційні війська захоплюють маленьку Авдіївку. Але наскільки важливою була вона для них і для нас?

Важливість Авдіївки

З перших днів наступу на це містечко російська пропаганда наполегливо нав’язувала споживачам інформаційного фастфуду наратив, що Авдіївка убезпечить Донецьк від ударів Сил оборони України, а також відкриє дорогу на Дніпро.

Щодо першого твердження, то Авдіївка ніколи не була майданчиком для ведення вогню по Донецьку та його околицях. Для високоточних ударів по об’єктах російських окупантів використовувалися засоби, яким не потрібно було перебувати у місті чи біля нього.

Стосовно дороги на Дніпро, то це частково так, адже йдеться про північний і південний шлях на Покровськ Т0511 і М04, а з Покровська на Павлоград і Дніпро. Але, на хвилинку, це по прямій 200 км. Окупантам знадобилося чотири місяці, щоб подолати дистанцію в 1-2 км, прорватися до Авдіївки та розгорнути міські бої, при цьому відмовившись від просування у полі, а також втративши майже тисячу одиниць техніки та десятки тисяч особового складу. Виникає питання: під час руху на Дніпро що закінчиться у РОВ раніше – техніка чи люди?

Насправді Авдіївка для російського командування бачилася вікном можливостей показати швидку перемогу напередодні прямої лінії Путіна в грудні, потім до звернення на Новий рік. Наразі ж припекло звернення Путіна до федеральних зборів – і це каталізувало до режиму самогубних штурмів дії РОВ.

Ніякої насправді тактичної і тим більше стратегічної важливості для росіян Авдіївка не представляла. Просто російські генерали вирішили, що її вдасться дуже швидко оточити та захопити. Коли ж провал із наступом зайшов надто далеко, зупинятися було пізно.

Для СОУ, крім того, що Авдіївка – це українське місто, важливість його полягає в тому, що воно являло собою найкращий приклад використання тактики виснаження ворога. Свого часу Бахмут став показовою пасткою для російських окупантів і насамперед для ПВК “Вагнер”, які зникли в нікуди після цих боїв. Авдіївка ж перевершила Бахмут за всіма показниками.

Для нас це був укріпрайон, який дозволяв довгий час виснажувати ворога, завдаючи йому втрат кратно більших, ніж несли Сили оборони України. До Авдіївки командування РОВ змушене було стягувати сили та засоби з інших напрямків та плацдармів, збільшивши загальну чисельність контингенту у цій невеликій локації до 60 тисяч!

Найбоєздатніші бригади зі складу 2-ї та 41-ї ОВА угруповання військ “Центр” тут втратили боєздатність. Підрозділи 90-ї ТД були сточені. Втрати 1 АК взагалі обчислюються тисячами.

Роль Авдіївки у виснаженні ворога була настільки довго, наскільки це було можливим. Коли ж ці можливості були вичерпані, а становище почало погіршуватися, місто почали залишати. Але що буде згодом?

Відхід із Авдіївки – що далі?

Що почали робити російські окупанти після захоплення Бахмута? Вони були виснажені настільки, що не стали рухатися на Слов’янськ і навіть на Іванівське, Хромове та Часів Яр. Вони майже рік зализували рани, втрачаючи при цьому локації в районі міста – Кліщіївка, Андріївка…

За Авдіївкою розпочинаються лінії оборони СОУ, підготовлені до зустрічі супротивника. Одна з них починається відразу ж за Коксохімом, проходить по межі з охопленням 9 кварталу та південніше з урахуванням особливостей ландшафту та логістики. При цьому кожне село є укріпоб’єктом, вскриття якого це не просте завдання. Яскравий приклад тому Степове, яке досі РОВ не змогли взяти під свій контроль, хоча воно примикає буквально до лінії боєзіткнення вже понад два місяці, або Північне, на яке 55-а та 74-а ОМСБр 41-й ЗВА так і не змогли вийти за час наступу.

І в цьому жорстока правда для російських урапатріотів – у нинішній ситуації Авдіївка не дає російським окупаційним військам зовсім нічого. Будь-хто, хто хоче оскаржити це твердження, має відповісти на просте запитання: а що далі?

Очевидно, далі ми побачимо таку ж послідовність дій, як і після окупації Бахмута. Спочатку Путін використовує це захоплення у своїх цілях на повну, а саме козирятиме захопленою Авдіївкою перед федеральними зборами, потім у ході “виборів”. При цьому інформаційний простір Росії просто розпиратиме від кількості “героїчних” історій про те, як один бурят із трилінійки підбив одним пострілом два “апачі”. Авдіївку культивуватимуть до кінця виборів і через деякий час після, щоб стимулювати мобілізаційні процеси, а потім забудуть як і Бахмут.

Забудуть, оскільки після Авдіївки стрімкого та “героїчного” руху не буде. А буде, найімовірніше, перевизначення уваги на інші ділянки фронту, де каталізують наступ за рахунок перекидання підрозділів, що звільнилися.

Пріоритет у російського командування – це Куп’янськ, Часів Яр, Новомихайлівка, а також відновлення наступу на Вугледар та в Запорізькій області, повернення під контроль втрачених у 2023 році територій у районі Вербового та Роботиного.

Підрозділи зі складу УВ “Центр” можуть бути повернені до зони своєї відповідальності або навіть посилити УВ “Запад”. Зона Авдіївки перейде під відповідальність 1 АК і перетвориться на уповільнене позиційне протистояння.

Але для Сил оборони України важливим завданням зараз є формування за всіма можливими напрямками прориву та руху РОВ ліній оборони, прорив яких займатиме не дні чи тижні, а місяці. Кожне поле, лісосмуга, ландшафтна особливість мають бути перетворені на неприступну фортецю, злам якої обходитиметься росіянам колосальними жертвами та часом.

Авдіївка створювала можливості та умови для підготовки всього вищевикладеного, і навіть після її захоплення ці умови будуть для нас ще деякий час сприятливими.

Висновки

Авдіївка стала яскравим прикладом того, як можна максимізувати можливості виснаження противника. Навіть за часів Другої світової війни не було співвідношення втрат 1 до 10-11 і навіть більше в особливо пікові моменти наступу РОВ. Російське командування поклало у боях за Авдіївку нічим не виправдану, гіпертрофовану величезну кількість ресурсу з практично нульовим постефектом.

Очевидно, деякі генерали отримають нові значки, підвищення і особисті привітання від Путіна. Але це все не більше ніж пил в очі російських адептів Z-війни, яким слід пояснити, що втрати, які РОВ не несли навіть у боях за Київ, а вони склали тоді 3900 о. с., виправдані у битві за маленьке містечко Авдіївка, про яку більшість росіян навіть не чули до 10 жовтня 2023 року.