“Люди вдячні, більшість плачуть”: рівненське село возить на схід незвичну гуманітарку

Заготовляти цінний вантаж збираються цілими родинами.

Гуртом пиляють та рубають, щоби людям в іншому кінці країни було, чим зігрітись і на чому приготувати їжу. Мешканці села Радове на Рівненщині заготовляють дрова українцям, які постраждали від війни та були в окупації. Купують колоди в лісництві, звозять тракторами до одного з дворів, а далі всім селом збираються рубати. Дрова везуть за сотні кілометрів, щоби роздати безкоштовно. Уже були на Донеччині та Херсонщині, а тепер прямуватимуть на Запоріжжя, йдеться в ТСН.

У одному із дворів зібралися десятки жителів поліського села Радове. Дрова готують для співвітчизників зі сходу та півдня країни. Тут у кожного імпровізоване робоче місце. “Один біля одного, щоб було веселіше, цікавіше, разом з тим спілкуємося і працюємо”, – розповідає Олександр.

“Люди постраждали від війни, вони не мають чим зігрітися. Тут зібралися молодь, старші, діти. Ми рубаємо дрова, ріжемо їх, зв’язуємо”, – додає Андрій.

Ще до початку великої війни з цього села возили допомогу на схід. Від початку масштабного вторгнення – овочі з власних городів почали доправляти тоннами, тепер гуртом заготовляють дрова. “Як тільки почули, що є необхідність для людей. Морози, холод, зима. Зразу почали. Це вже з цього двора виїхало 4 фури”, – кажуть волонтери.

На Донеччині і Херсонщині дрова безкоштовно роздавали багатодітним та малозабезпеченим. Зараз готують одразу три фури машин вже на Запоріжжя.

Гроші на витрати здебільшого надсилають благодійники з-за кордону. Селяни виписують колоди у місцевих лісництвах, самотужки тракторами звозять у село. Частину деревини з місцевих пилорам взагалі віддають безкоштовно, а далі – селяни беруться за бензопилки і сокири, щоб колоди вже були готові для використання. “Ми розуміємо, що їм не просто, що їм не солодко. Ми розуміємо, на вулиці зима і вони так само мерзнуть і як ми хочуть тепла”, – переконує Олександр.

Заготовляти дрова збираються цілими родинами. Пан Сергій рубає дрова із 13-річним сином, а молодші брати зв’язують оберемки. Селяни кажуть, працюють у задоволення, бо у тяжкі часи одне одного мають підтримувати. “Всі люди вдячні, більшість плачут, бо не чекали такого”, – кажуть волонтери.