“Люди, я її знайшла…” – укpаїнка розшукала могuлу автора “Чеpвоної калини”, яку співає pазом з нами весь світ

Я її знайшла. Могилу автора “Червоної калини”, яку співає разом з нами весь світ.

Мій пост про Григорія Труха несподівано став найпопулярнішим дописом за всю мою історію фб, зібравши більше тисячі поширень.

Коли мені почали писати односельчани й нащадки команданта, я зрозуміла, що це вже якась неймовірна історія і треба їхати й шукати його поховання.

Отже ось воно – на цвинтарі Пресвятої Родини у Вінніпезі поряд з іншими могилами священнослужителів на самому початку кладовища.

А тепер про те, автор чи співавтор.

З кількох версій авторства слів «Червоної калини» основною вважається така. Поет, директор і режисер Українського театру «Руська бесіда» Степан Чарнецький у січні 1914 року переробив слова української народної пісні «Розлилися круті бережечки» та наклав їх на сучасну музику, щоб завершити цим твором постановку «Сонце руїни».

В серпні того ж року цю пісню почув командант сотні УСС Григорій Трух. Ось його власна розповідь, опублікована в діаспорському журналі «Світло» (Торонто) у 1954 році:

«Коли одного дня місяця серпня 1914 року, ми мали збірку на площі згаданої бурси в Стрию, я почув як мій сусід у ряді, урядник української каси в Стрию, Іваницький, підспівував собі гарну пісню, що мені дуже сподобалася. Її він навчивсь від артистів львівського театру «Української Бесіди». На мою просьбу він переспівав мені кілька разів одну строфу тієї пісні й я навчивсь її на пам’ять. Слова тієї пісні, що мене так захопила, це були якраз перші слова пісні:

«Ой у лузі червона калина похилилася,

Чогось наша славна Україна зажурилася…»

Оці слова так дуже підходили до тодішнього нашого положення й так живо висказували всю нашу стрілецьку ідею, що я повторяв собі ту чарівну строфку раз-у-раз, а як наступного дня ми вийшли знову на вправи, я сів перед бурсою коло столика й склав іще три нові додаткові строфки, що разом створили ту славну «Червону Калину».

Мабуть, іще таки того самого вечора після вправ я уставив стрільців на площі бурси в чотирикутник і почав учити їх співати «Червону Калину». Так було кілька вечорів. А що «Червона Калина» захопила стрільців так само як і мене, то незабаром по Стрию розходивсь гомін першої стрілецької пісні «Ой у лузі червона калина похилилася…». Слова «Машерують наші добровольці у кривавий тан визволяти братів українців з московських кайдан» пригадували нам щодня ту найближчу мету нашого стрілецького здвигу, а бадьорий тріюмфальний рефрен: «А ми нашу славну Україну гей-гей розвеселимо!» підносив нас на дусі, розігрівав нам молоде серце любов’ю до України й рвав до жертви за її волю».

Тож саме цей, складений (за виключенням першої строфи) Григорієм Трухом новий текст пісні «Ой у лузі червона калина» з мелодією С.Чарнецького прийняло Українське січове стрілецтво як свій гімн.

У 1933 році Григорій Трух, вже будучи в монашому чині, переїхав до Канади, де 26 років проповідував на американсько-канадському континенті: «Україна – понад усе, а над Україною – Святий, великий Бог». Трух створив багато нових парафій – скрізь, де він їздив, поставали релігійно-церковні організації. Як щирий патріот-українець у чернечій рясі завжди звертав пильну увагу на національну свідомість молодого покоління. Змінивши хрест проповідника на перо, Трух написав низку книг і брошур, зокрема «Життя Святих» у 4 томах, автобіографічну працю «На фронті – Спомини з власного життя», «Українська мова. Граматика української літературної мови» (1947) та ін.

Після мого першого посту мені написала онучка його племінника, якому зараз 93 роки. Каже, що дідусь багато розповідає про дядька: про те, що він дуже багато читав, майже завжди був із книжкою. Про те, що його батьки сварились, як його назвати при народженні – Андрій чи Григорій, і тому, коли той став священником, то узяв друге ім’я. Дідо дуже хотів віднайти його могилу, і ось Ярина натрапила на мій пост. Тепер я її чекаю у Вінніпезі

Мені також написали односельчани священника з с.Гірне Стрийського району і розповіли, що він заснував у селі хор. «Це велике духовне багатство нашого села, про яке маємо пам’ятати і на прикладі отця Труха виховувати майбутні покоління».

Цілком згодна.

Людмила Шикота Winnipeg Manitoba Canada.”