Мама – це святе! Я її нізащо саму не залишу! – Через погляди Олексія наш шлюб під загрозою…

Два роки тому я зустріла чудового хлопця. Олексій – справжнє втілення моїх мрій. Працьовитий, цілеспрямований, цікавий і дуже симпатичний. Раніше мені ніколи не щастило з чоловіками. Тому й в 28 років досі була сама.

Тож ми почали зустрічатись, Олексій вражав мене щодня. Приходив з величезними букетами, поводився, як справжній джентльмен. А через пів року наших стосунків запропонував поїхати разом у гори. Я відразу ж погодилась. І уявіть мій подив, коли зранку я спустилась з валізою до автівки, а там сиділа мама мого коханого.

– Знайомся, це твоя майбутня свекруха! – пожартував Олексій.

Так ніяково я ще ніколи не почувалась. І лишень коли ми приїхали він пояснив, що коли помер його тато – мама ледве впоралась. Та врешті вона взяла себе в руки саме заради сина.

– Зрозумій, мамі було вкрай важко, вона на двох роботах гарувала, аби я міг до репетиторів ходити і нормальну освіту здобувати! Тож тепер я хочу бодай трішки їй віддячити.

До цього моменту я якось і не думала, що це може стати проблемою. Я знала, що Олексій живе з мамою, утім не мала сумніву, що згодом ми оселимось разом. Тож з Ларисою Павлівною я наче й поладнала. Після тієї поїздки я мало не щотижня приходила в гості до коханого. Ми вечеряли з його мамою, все було чудово. І ось якось моя майбутня свекруха сказала за столом:

– Я вже не можу дочекатися, коли в моїй оселі бігатимуть онуки! Одружуйтесь вже, я вам велику кімнату  виділю.

– Та ми тут жити не будемо! Думаю орендуємо однушку десь в центрі! – наважилась сказати я.

– Ми ще це не обговорювали! Але мамо, не переймайся, я тебе нізащо не покину! – встряг Олексій.

В мене очі на лоба полізли від почутого. Згодом я вирішила поговорити з коханим про це. І він все коротко пояснив.

– Я тебе люблю! Але маму нізащо не покину! Вона для мене – свята людина! І, крім того, ви ж чудово ладнаєте!

Це мене дуже бентежило, та втратити такого чоловіка, як Олексій, я зовсім не хотіла. Погодилась на таку умову. Ми побралися і оселилися в свекрухи. Та тоді й почалось усе найцікавіше. Повертаючись з роботи, чоловік не мене питав, як справи, як день пройшов, а свою неньку. Вирішуючи усі важливі моменти – він радився лишень із нею. Моєї думки навіть не питав. Я почувалась наче привид в цій оселі. Та коли казала це Олексію – він сміявся і стверджував, що я перебільшую.

А нещодавно я вирішила поговорити саме із свекрухою. Та вона лише спокійно мене запевнила, що все це норма:

– Колись ти станеш мамою і зрозумієш, що немає нікого ріднішого, ніж твої діти. Зв’язок неньки і сина – особливий!

Я вже не знаю, як бути. Може це я помиляюсь, а вони й справді нормальні люди? Поясніть, що мені з усім цим робити?