Манкурти в лампасах: хто з російських генералів з українським корінням уже відправлений на той світ, а хто “затримався”

Під час удару по штабу Чорноморського флоту РФ в окупованому Севастополі загинули та були поранені російські “високопоставлені офіцери”. Серед них – генерал-полковник Олександр Романчук, командувач угрупованням ЗС РФ на Запорізькому напрямку – уродженець Луганська. Він не єдиний воєнний злочинець з українським корінням, що воює на боці Росії.

Докладніше про інших манкуртів у лампасах і чим вони “відзначилися” – читайте в матеріалі.  obozrevatel.com

Високопоставлені кати

Розв’язана Росією повномасштабна війна з самого початку була алогічною у багатьох аспектах – починаючи від фантастичних цілей так званої “спеціальної військової операції”, закінчуючи цинічними звинуваченнями України про нібито підготовку нею нападу чи то на Росію, чи то на Білорусь. Співагресори Путін та Лукашенко згодом цю тему так і не прояснили.

Мало піддається поясненню і той факт, що у ЗС РФ служать і беруть участь в агресії проти власної батьківщини безліч військових з українським корінням або тих, що мають родичів на території України.

Інформація про такого роду воєнних злочинців найчастіше потрапляла до ЗМІ вже після взяття в полон або знищення зрадників. Реальна кількість представників російського окупаційного контингенту, які мають українське коріння, невідома.

Однак ще на початку повномасштабної війни у засобах масової дезінформації РФ аналітиком Володимиром Білоусовим було представлено статистичні дані за 2017 рік. За цими даними, серед національностей офіцерського складу ЗС РФ 53% – українці та 28% – росіяни. Далі наводилося уточнення, що з роками відсоток етнічних українців дещо скоротився, а росіян збільшився.

Вельми показово, що першим загиблим в Україні (під час повномасштабної війни) високопоставленим російським військовим став заступник командувача 41-ю загальновійськовою армією (41 ЗВА) генерал-майор Андрій Суховецький – уродженець Мелітополя Запорізької області.

Підлеглі “слуги цареві, батька солдатам” Суховецького скоювали злочини під час російсько-грузинської війни, окупації Криму та кривавого місива в Сирії, про що свідчать акуратно викладені на подушки під час похоронної процесії “бранзулетки” від Путіна.

Манкурта було ліквідовано через тиждень після початку повномасштабного вторгнення – під Маріуполем. Рідна земля не прийняла зрадника – його прикопали у Новоросійську.

Інший показовий кейс для вищих російських офіцерів з українським корінням стосується уродженця села Ветли Волинської області генерал-лейтенанта ЗС РФ Михайла Зуська. У 2014 року воєнний злочинець командував 1-м армійським корпусом Південного військового округу (ПВО) в Донецьку, потім “відзначився” в Сирії і сплив під час повномасштабного російського вторгнення.

Зусько встиг нагородити власного сина-окупанта, провалити “військову операцію” та був заарештований рідною ФСБ 31 березня 2022 року.

Причиною цього могло стати те, що ФСБ активізувала пошук та затримання службовців ЗС РФ, які мають українське коріння та через підозру в їхній роботі на ЗСУ. Місцеві пабліки писали, що навіть рідна мати від Зуська відмовилася.

Ще один екземпляр – перший заступник начальника ГУ ГШ ЗС РФ (відомого як ГРУ) генерал-лейтенант Володимир Алексєєв. Під час заколоту Пригожина переляканий заступник голови російської воєнної розвідки засвітився на відео з ватажком “вагнерівців” та заступником міністра оборони Євкуровим.

Алексєєв народився та виріс у селі Голодьки Вінницької області. За роки служби в армії країни-агресора був удостоєний звання “герой Росії”. Він причетний до масової загибелі населення в Сирії, а зараз відповідає за розвідувальне забезпечення російської агресії проти України, організацію підготовки вихідних даних для завдання ударів по нашій території та легалізацію російської присутності на окупованих територіях.

Найактуальнішим, якщо так можна сказати, катом українського народу на цей момент є уродженець Одеси генерал-лейтенант Сергій Кобилаш – командувач далекої авіації ПКС РФ. Він бере безпосередню участь у відкритому військовому вторгненні в Україну та відповідальний за завдання літаками стратегічної авіації масованих ударів крилатими ракетами по українських містах, зокрема і по його рідній Одесі.

Кобилаш також чинив злочини проти людства під час першої та другої чеченських воєн, отримав звання “героя РФ” за участь в агресії проти Грузії і був причетний до знищення мирного населення в Сирії.

Ну і головний “терпіла”. Після усунення з посади Суровікіна фактично командувачем окупаційного угруповання в Україні став командувач повітрянодесантними військами генерал-полковник Михайло Теплинський. Він, як і Кобилаш, учасник першої та другої чеченських воєн, і також “відзначився” у Сирії.

Теплинський народився в місті Моспине Донецької області, а його дружина дитинство та юність провела у Миколаєві. Мати Теплинського, за інформацією журналіста Андрія Цаплієнка, досі може мешкати на території Донеччини, а мати дружини – у Миколаєві. Однак у РФ із Теплинського зліпили образ справжнього “російського офіцера”. І, зважаючи на все, його на цьому етапі війни зроблять відповідальним за невдачі російських окупаційних військ в Україні.

Причини різні – підсумок один

Російських окупантів з українським корінням можна розділити на кілька груп.

1. Кадрові офіцери, які проживають на території РФ через особливості системи ще в радянській армії, коли мобілізованого в УРСР могли відправити служити, наприклад, на Північний Флот або Далекий Схід. Після розпаду СРСР у 1991 р. деякі з офіцерів залишилися служити в Росії. Зазвичай саме ця категорія обіймає зараз високі посади в армії країни-агресора.

2. “Чмобіки”, що проживали до моменту мобілізації на території РФ, які мають родичів в Україні або українське коріння.

3. В окрему групу слід виділити зрадників з тих, хто давав присягу України, які перейшли на бік РФ, а також насильно чи добровільно мобілізованих українців на окупованих РФ територіях.

Що змушує всі ці категорії виконувати злочинні накази – бажання вислужитись, страх бути звільненим або навіть отримати тюремний строк за відмову – питання риторичне. Проте спільне в них усіх одне: неминуча перспектива опинитися на глибині у два метри під землею через численні воєнні злочини проти українців.