Мapшpyтка. Поблизу водія жiночка poкiв 65, бypмoчe pociйcькoю: “Нє дaдyт нiкaк Данбacy жить. Чєгo тyдa лєзть. Людeй yбівaть..” Мapшpyткa зyпинuлacь…
Луцьк. Маршрутне таксі зупинилось, щоб забрати пасажирів.
Серед них хлопчина у старому камуфляжі з величезною дорожньою сумкою.
Обличчя втомлене, але щасливе. Видно, що їде додому.
Простягає водієві 3 гривні за проїзд.
— Хлопче, те що ви робите для нас ціни немає. Забери гроші.
А мамі на подарунок маєш?
Боєць усміхнувся:
— Все добре. І мамі і сестричці купив.
— Дивись. Якщо потрібно, не соромся!
Їдемо. За водієм сидить жінка років 65, ніби про себе, але щоб всі чули бурмоче російською:
— Не дадут никак Донбасу жить.Чего туда лесть.Людей убивать..
Маршрутка зупиналась. Водій відчинив двері, зайшов до салону, взяв незадоволену пані під руку простягнувши 3 гривні.
— Шановна, мені здається, що ви сіли не в ту маршрутку. Нам з вами не по дорозі.
І дуже ввічливо спровадив її з салону. Повернувся до пасажирів і ніби виправдовуючись, сказав:
— У мене син загинув на Донбасі, а в дружини серце не витримало…
