Мельник: якщо ти не атакуєш, атакують тебе. Чому ЗСУ так важко обрати момент для контрнаступу. Інтерв’ю

Військовому керівництву України доводиться ухвалювати рішення про дату та напрямки контрнаступальної операції в ситуації “туману війни”, характерної для будь-яких військових дій. Завдання полягає не лише в тому, щоб урахувати всі наявні відомі фактори, а й невідомі чинники, яких величезна кількість. Проте просто чекати і прораховувати не можна, потрібно діяти, бо якщо одна сторона війни не атакує, атакують її, якщо не ухвалює рішень, противник нав’язує їй свої рішення.

Напередодні контрнаступу української армії побільшало солдатів окупаційної російської армії, які добровільно здаються в полон. Втім, насправді таких охочих може бути набагато більше. Проблема в тому, що російська військова машина побудована таким чином, що часто людина не має іншого варіанту дій, як тільки йти на забій. Російські солдати бояться репресій більше, ніж смерті. Таку думку в ексклюзивному інтерв’ю OBOZREVATEL висловив співдиректор програм зовнішньої політики, координатор міжнародних проєктів Центру Разумкова, військовий експерт Олексій Мельник.

– Представник Офісу президента пан Подоляк назвав чотири складові для підготовки до весняного контрнаступу – накопичення зброї, підготовка бійців, планування у Генштабі та інформаційна складова. Чи погоджуєтеся ви саме з таким переліком? На вашу думку, чи варто з нього щось прибрати чи, навпаки, додати?

– Я не став би сперечатися з паном Подоляком з багатьох причин. Але, звичайно, цей перелік можна доповнювати, він не є вичерпним. Ті фактори, які він назвав, обов’язково будуть в будь-якому переліку. Тому, швидше, я з ним погоджуюсь.

– Як ви думаєте, в чому полягає головна умова початку контрнаступу? В чому причина того, що він ще не розпочався? Ваш прогноз – чого може досягти українська армія максимально та мінімально?

– Що є найголовнішим – це не надто складне запитання. Це цілий комплекс факторів, які оцінюються, на основі яких ухвалюється рішення. Має бути обраний найбільш вдалий момент для здійснення такого наступу. Причому не факт, що саме у цей момент умови будуть ідеальними.

Тому що вже, мабуть, усі знають про такий термін, як “туман війни”. Треба звертати на це увагу. Війна – це особливий вид людської діяльності, і цей термін – “туман війни” – дуже добре характеризує те, що командувачі, полководці повинні ухвалювати рішення, коли є величезна, неймовірна кількість невідомих факторів. Це величезний ризик, але по-іншому просто неможливо, бо якщо ти не атакуєш, значить, атакують тебе, якщо ти не ухвалюється рішення, значить, тобі нав’язують чужі рішення.

– В організації “Хочу Жить“, куди звертаються російські військові, аби здатися в полон, спостерігається рекордна кількість звернень. В березні їх було понад 3000 за звичайних показників на рівні 1400-1500. Ми розуміємо, що 3 тис. – це не так уже й багато. Але чи припускаєте ви, що з початком контрнаступу ця цифра суттєво збільшиться і завдання нашої армії полегшиться?

– З об’єктивних причин ми не маємо повної інформації про настрої серед російських військових, але є певні індикатори, повідомлення як з наших, так і з російських джерел про те, що справді в Росії є проблема з мотивацією. Особливо вона загострилася після того, як була запроваджена так звана часткова мобілізація.

Тому що до того люди, які йшли воювати проти України, мали свої обґрунтування для цього, певною мірою це було їхнім власним рішенням. Але коли почалась примусова мобілізація, навіть якщо вони цьому активно не противилися, не тікали й не ховалися, все одно очевидно, що внутрішньої мотивації було недостатньо.

А далі, коли вони потрапили безпосередньо в зону бойових дій, вони зрозуміли, що інформація, яку вони отримували, значно відрізняється від того, що раніше вони із задоволенням споживали із російського телевізора. Буквально щотижня на російських сайтах виходять пропагандистські репортажі, коли так званих відказників демонстративно арештовують перед строєм. Це епізоди. Але вони є знаковими.

Здача в полон – це один із можливих способів уникнути долі тих, хто вже загинув, чи якщо є залишки моралі, не брати участі в цій злочинній війні. Це дуже хороший креативний спосіб, придуманий Україною, але не єдиний.

Якщо говорити про цифри – так, позитивна динаміка – це приємно, але водночас ми розуміємо, що, швидше, охочих уникнути загибелі в таких спосіб, мабуть, значно більше. Тому що є величезний ризик, починаючи з моменту реєстрації на цьому сайті і до моменту виконання цього наміру. Росіяни дуже часто бояться репресивних заходів з боку влади більше, ніж перспективи загинути.

– Чи є суто теоретично опція здачі у полон прямо на полі бою?

– Я не став би зараз дуже розлого про це розказувати, але є багато матеріалів, в тому числі на російських ресурсах. Автори, які писали про це, – як я розумію, це або воєнкори, або люди, які мають практичний досвід, – описували, що відбувається з солдатом, коли він одягає уніформу. Є певний тунель, з якого вліво-вправо нікуди не дінешся.

Російська воєнна машина побудована таким чином, що людину просто обставляють прапорцями і ведуть на забій. Якщо російський військовослужбовець думає, що він може швиденько перебігти, підняти білий прапор і здатися в полон, то насправді шансів зробити це не так багато. Тому що є спеціальні загороджувальні загони, є ті, хто йде в тих самих лавах і спостерігає за такими діями, зокрема й ті, завданням яких є недопущення здачі в полон. Отже, це реалістично, але це не таке просте завдання.

На сайті “Хочу Жить” є докладна інструкція, як цей шанс – здатися в полон і залишитися живим – значно підвищити. Тому, звичайно, це дуже корисна ініціатива.

– Запитання щодо позиції Китаю у цій війні, щодо позиції його глави Сі Цзіньпіна. Після зустрічі з президентом Франції Макроном він погодився зателефонувати президенту України Зеленському. Як відомо, раніше Сі Цзіньпін зустрівся з Путіним та закликав якомога швидше розпочати переговори для закінчення війни в Україні. Що можуть принести телефонні переговори? Чи потрібні вони на цьому етапі?

– Можливо, передчасно намагатися давати відповідь на це запитання. На мій погляд, зараз дуже багато зусиль зосереджено на тому, щоб зрозуміти, якою є реальна позиція Китаю щодо війни, як вона змінилася після зустрічі лідерів Кремля та Китаю, тому що все це відбувається за зачиненими дверима. Практика цих двох держав в тому, що інформація, яку вони дають назовні, доволі розмита, практично немає жодної конкретики. Тому здебільшого це гадання на кавовій гущі.

Результати візиту президента Франції також ще на початковому етапі аналізу, про що вони домовились. Як ми бачимо, Китай намагається пояснити, як правильно зрозуміти їхні слова, наприклад, про безмежну дружбу з Росією. Переклад з китайської – це не просто переклад слів на зрозумілу мову. Це ще й переклад сенсу, який має кілька варіантів тлумачення. У цьому стиль китайської політики, китайської дипломатії.

Водночас є певні обнадійливі сигнали чи спостереження. Наприклад, заяви, які зробив посол Китаю при Європейському Союзі. Вони йдуть врозріз з тим, що намагалася говорити російська пропаганда.

Чи відгукнеться китайський лідер на ще одне прохання про прямий контакт з президентом України, важко сказати. Зрозуміло, що під час телефонної розмови не може бути ухвалено якихось рішень, яким би переконливим не був би президент Зеленський. Але в будь-якому разі сам факт цієї розмови був би серйозним сигналом, принаймні, для Кремля.

При цьому є й інші новини, наприклад, заява президента Бразилії про те, що Путіну треба віддати Крим і все буде добре. Бразилія є доволі потужною країною не лише на своєму континенті, а й загалом у світі. Вона входить до організації BRICS, це один з торгових партнерів Росії.

Такі заяви тривожать, тому що вони щонайменше можуть знайти відгук у тому таборі, який каже: українці, пожертвуйте Кримом, бо ми хочемо миру, ми стомилися від війни.