“Мій тато повернувся з війни”. Чому підручник для 2-го класу потрапив у скандал та як правильно навчати дітей, щоб їх не травмувати

У соцмережах спалахнула дискусія через підручник “Українська мова та читання” для учнів 2-го класу під редагуванням Олександри Савченко. Увагу українців, зокрема, привернув зворушливий, на перший погляд, вірш “Мій тато повернувся з війни”. Як виявилось, діти, чиї батьки давно на фронті чи вже ніколи не повернуться звідти, дуже емоційно сприймають такі твори.

На жаль, це не єдиний приклад, коли подібні тексти можуть травмувати дітей. Але передрукувати підручники за короткий термін ніяк не вдасться. Як бути вчителям та батькам у таких випадках? Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZ.UA.

На вірш першою звернула увагу Інна Данилюк. Скриншот сторінки з підручника їй надіслали родичі. Твір називався “Мій тато повернувся з війни” авторки Марії Морозенко.

У ньому йдеться про дівчинку, ученицю 8-го класу, яка з тривогою чекає на тата з фронту, плаче, хвилюється. А її тато насправді повернувся з війни додому, коли вона спала. І дитина ще не може повірити у таке щастя.

Інна Данилюк пише, що дитина її близьких знайомих починає читати вірш і плаче. Тому що її тато давно на фронті, бачаться вони дуже рідко. Сама дівчинка живе там, де розриваються бомби, й дуже сумує за рідною людиною.

У коментарях користувачі писали, що самі стикалися з подібним і не розуміють, чому досі в школах вчителі задають дітям вивчати подібні тексти, які можуть травмувати їх.

Наталія Шаманова – мати двох дітей. Синові 9 років, доньці 12. Щоб уберегти їх від гірких емоцій, вона перевела їх на сімейну форму навчання в українській школі.

“Дочка дуже вразлива і чутлива. У третьому класі, ще до вторгнення, у нас стався інцидент у День пам’яті жертв Голодомору. Вчителька продемонструвала учням мультфільм “Голодний дух” (свого часу психологиня Світлана Ройз не рекомендувала показувати його дітям)”, – розповіла OBOZ.UA мама дівчинки.

“Школярі просто відводили очі, кривилися і зітхали. А у моєї дочки була слізна істерика. Вчителька мені сама повідомила про реакцію доньки й сказала, що шкодує, бо не чекала такого”, – додала жінка.

Наталя згадує, що якийсь час дочку переслідував цей образ, вони його “проганяли”, малювали, а потім рвали папір.

“Я їй розповідала, що ми спадкоємці тих, хто вижив, бо прадід зумів сховати зерно під порогом. Дуже важливо було вивести її з тривожного стану, показати, що все погане у минулому. А через рік усе повторилося, бо цей мультфільм їм показала вчителька англійської”, – каже Наталя.

За три місяці почалося повномасштабне вторгнення. Чоловік Наталії евакуював їх за кордон і наказав тримати дітей подалі від війни. А влітку 2022 року він загинув.

“З того часу наша гіперчутлива дочка стала ще більш чутливою. Зараз для дітей є достатньо причин для суму й туги в їхньому реальному житті. Я намагаюся фільтрувати всю вхідну інформацію, щоб не сипати сіль на рану зайвий раз. Читаючи твори шкільної програми, оплакували песика Хатіко (“Вірність Хатіко” тієї ж Марії Морозенко.) Вірш – “Мій тато повернувся з війни” та розповідь “Мій тато став зіркою” – не те, що мої діти зможуть прочитати без наслідків для їхнього психічного стану. Тому я з ними їх не читала”, – каже жінка.

Також чутливість, додає вона, проявляється на уроках іноземних мов, коли вчитель просить назвати імена мами й тата, професію, вік, описати зовнішність.

“Це стандартний прийом, але перш за все варто дізнатися в учня, чи є у нього батьки, ніж тричі ставити те саме запитання про тата, а потім повідомляти мені, що дитина мовчить і плаче. Після такого випадку я тепер працюю на випередження та повідомляю вчителям, що є болючі теми, прошу не ставити особистих запитань”, – розповідає нам Наталя.

Нині діти Наталії навчаються у польській школі. Їй подобається, як у польській шкільній програмі підібрано твори. У 5-му класі діти протягом місяця читали роман “Темний сад” про дівчинку-сироту, яка завдяки садівництву змогла відновити свій психічний стан.

Це дуже допомогло дітям, вони навіть завели вазон і посадили туди рослини. В Україні цей твір є у програмі іноземної літератури лише для самостійного читання.

“Варто було б саме зараз збагатити програму творами, які викликають бажання жити, дарують надію”, – вважає Наталя.

Психологиня Світлана Ройз уже давно звернула увагу на таку проблему. Вона розповіла, що перечитала та проаналізувала 43 підручники, а ще 86 книжок для початкової школи з української мови та літератури.

“Минулого навчального року до мене часто зверталися сім’ї та вчителі молодшої школи. Під час читання деяких текстів у підручниках у дітей траплялися напади тривоги, істерики та панічні атаки. Після цього я вирішила проаналізувати тексти й зробити примітки до підручників, щоб вчителі могли відразу бачити, в чому треба бути обережними, а де краще змістити акценти, щоб уникнути травматизації. І запропонувала те, що може допомогти дітям та дорослим. І не просто уникати складних тем, а обережно проводити через них”, – повідомила OBOZ.UA психологиня.

За словами експертки, всі свої зауваження вона передала до видавництв, які друкували ці підручники. Причому стосувалися вони не лише теми війни, а й стереотипів, які тягнуться ще зі старих часів. Наприклад, в одному з підручників опинився текст із російських “Смішариків”, якому зараз не місце у нашій школі.

Також вона склала методичку для вчителів, тепер головне, щоб вони нею скористалися.

“Мені відповіли кілька видавництв, подякували за співпрацю. Одне видавництво навіть показало свої нові підручники. А авторка іншого видавництва радилася щодо одного з творів. Тобто справа зрушила. Знаю, що розроблятимуть нові підручники, але вилучити старі зараз не можуть. Тому потрібна увага з боку вчителів, щоб вони враховували ситуацію. Тут справа в особистому залученні вчителів”, – каже OBOZ.UA Ройз.

Якщо в підручнику є тексти, присвячені мамам і татам, то треба бути дуже уважним, тому що в класі можуть бути діти, чиї батьки загинули, померли, служать у ЗСУ або їх немає поряд. Цей текст може спричинити сильну емоційну реакцію.

Тому перш ніж братися за вивчення, потрібно попередити дітей, якій темі буде присвячено текст, і бути готовим надати підтримку.

Можна запропонувати дитині, яка зараз переживає скорботу, розповісти про близьку людину та присвятити їй вірш чи прозу. Але тільки у випадку, якщо дитина готова до цього.

Запитання: “Що ти відчуваєш?”, “Що відчувають герої твору?” краще не використовувати під час аналізу тексту, тому що це може спровокувати емоційну реакцію. Завершити розмову варто словами, що ми об’єднані з усіма, хто нас любить і кого любимо ми.

Можна запропонувати зробити щось на знак поваги до тих, кого ми любимо (заспівати пісню, намалювати малюнок, розповісти про них).

Щодо текстів про війну, то якщо в класі є діти загиблих військових або військовослужбовців, які зараз на фронті, варто бути уважним. Можливо, хтось із дітей зараз переживає гостру фазу горя, тому краще зараз ці матеріали не опрацьовувати.

Потрібно бути готовим до емоційної реакції дітей. Можна сказати: “Ми кланяємося всім героям за подвиг, сумуємо за всіма загиблими”. Акцентуємо на тому, що ми можемо зробити на згадку про загиблих.

Якщо рідні дитини зараз на фронті, варто сказати слова подяки та підтримки й запропонувати зробити листівку чи написати листа.