“Можна тільки здогадуватися, що він пережив на війні”. Друзі та близькі Максима Неліпи відкрили невідомі сторінки з його життя

У ніч проти 15 травня соцмережі накрила страшна новина: на війні загинув український актор, ведучий, шоумен і захисник України Максим Неліпа. Йому було всього 48 років. У полеглого воїна залишилися дружина Тамара, син Артем і донька Марія. На прохання OBOZ.UA колеги та друзі Максима поділилися дуже особистими спогадами про нього.

“Максим – це людина з неймовірним гумором і добрим серцем, – розповідає телеведуча Тала Калатай. – Свого часу ми добре товаришували, особливо з Томою – його дружиною, яка на той час працювала його директоркою. Це був період розквіту українського телебачення”.

“Він був дуже товариським, але любив і усамітнення: поїхати на рибалку, подумати в тиші. Був таким небайдужим: за свої кошти чистив озера, шукав техніку – йому постійно хотілося бути корисним суспільству, – продовжує Тала Калатай. – Коли я дізналася, що він з перших місяців пішов на війну, не здивувалася. Він мав підвищене почуття справедливості й завжди в кожній справі йшов до кінця. Я пам’ятаю, як дуже стомився від виснажливої роботи в “Лото-Забава”, де був обличчям проєкту й незмінним ведучим. Скаржився: “Не можу більше! Хочу, щоб у мене були хоча б якісь вихідні”. Деякий час його підміняв Костя Онищенко, з яким ми в парі вели “Сніданок з “1+1”, а потім – я. Ви не уявляєте, як ретельно він мене готував до ефірів, передавав секрети своєї роботи: “Ти не бійся, все буде нормально! Отут краще так робити, а там – ось так, а ще наші глядачі люблять от таке”. Він був таким небайдужим до всього, що оточувало!”

“От зараз розмовляю з вами, а в голові його голос – такий тембр ні з яким не сплутаєш, – гірко усміхається Тала. – Всю ніч я сподівалася, що новина про його загибель не підтвердиться, бо таке ж буває… Але – ні. Я написала Томі. Але вона поки не відповіла, це зрозуміло – не в тому зараз стані, щоб відписувати. Коли Макс потрапив нещодавно в лікарню, ми з друзями влаштували збір в допомогу. Я написала його брату й самому Максу –  подякував… Знаєте, він був дуже талановитий не лише в професії ведучого. І співав, і танцював. У тих “Танцях з зірками” репетирував до знемоги. Він і так не кремезної статури, а після – здавалося, взагалі нічого від нього не залишилося. Під час одного з виступів знепритомнів у прямому етері. Швидко прийшов до тями: “Show Must Go On!” Він був неймовірним максималістом – усе мало бути зробленим на найвищому рівні”.

“Я добре пам’ятаю цей момент, – розповідає Олена Шоптенко, партнерка Макса Неліпи в другому сезоні “Танців з зірками”. – Ми танцювали самбу, репетиції тривали всю ніч. Це дуже важкий танець, він усім нелегко дається, пізніше його навіть учасники прозвали “танцем-вбивцею”. Ніхто не міг швидко засвоїти, Максу він теж не піддавався, тому так довго репетирували. І, думаю, він добряче втомився, однак ніяк не виказував цього. І коли ми вийшли на паркет, почали танцювати, відчув слабкість, втратив рівновагу, але дуже швидко прийшов до тями. Проте номер ми тоді так і не дотанцювали. Знаєте, такі ситуації бувають – всі в цих програмах працюють просто на зношення, і фізично, і морально”.

“На жаль, після “Танців з зірками” ми не так часто спілкувалися, – продовжує Олена Шоптенко. – Але я добре пам’ятаю, яким він був під час нашої спільної роботи. Це позитивна людина, він був неймовірно компанійським. От зараз кажу “був”, а не вірю, що це так… Людина-душа. Він дуже вкладався в тренування. Не все давалося легко – і це нормально. Але мене вражало, на якому позитиві він увесь час перебував, як просто реагував на зауваження журі. От навіть не згадаю, щоб серйозно засмучувався, все сприймав з гумором”.

“Про його загибель я дізналася від телеведучої Марічки Падалко – вона мені написала сьогодні вранці, – додає Олена. – Знаєте, мене якось Бог до цього беріг, за три роки – це перша близька втрата для мене. Я тепер добре розумію кожного українця, який залишився в цій війні без когось із тих, кого дуже добре знав. Це важко”.

“Так сталося, що я Макса Неліпу знаю краще, не як телеведучого, колегу – а батька двох дітей та свого сусіда, – розповідає телеведуча “1+1 Україна” Марічка Падалко. – Свого часу ми мешкали в одному районі, разом обстоювали Павлівський сквер від забудови. А пізніше, коли шукали дитячий садочок своїм дітям, Макс зіграв у цих пошуках важливу роль. Ми дуже сумнівалися у виборі, чули багато неприємних історій від друзів, шукали, запитували. І якось прийшли до одного садка – познайомитися з вихователями. І на сходах зустріли Макса – виявилося, що він водить туди сина. Запевнив, що це гарний навчальний заклад. Завдяки рекомендації мої діти потрапили дійсно до прекрасного дитячого садочка, до хороших вихователів. І проіснували там усе своє дошкільне життя. А молодша донька Катя була в одній групі з Машею Макса й Томи. Він був дуже гарним тато. З одного боку, традиційний, турботливий, з іншого – дуже легкий, створював навколо дітей невагому атмосферу”.

“І знаєте, про що я дуже зараз шкодую? – додає Марічка. – Десь пів року тому, час від часу я почала писати йому повідомлення з проханням дати інтерв’ю. Я наполегливо його вмовляла, тому що публічної розмови з ним, як із військовим, не було ніде. Він увесь час відповідав, що командування проти. А треба було мені таки проявити більше наполегливості, бо тепер Макса немає, і ми не знатимемо багато з того, чим він жив останні роки. Його історію як військового”.

“Коли я побачив фотографії з фронту, які виставив у соцмережах Макс, дуже здивувався тому, як він сильно змінився, – розповідає телеведучий Андрій Джеджула. – Війна нікого не робить привабливим, але він добряче набрав у роках. Можна тільки здогадуватися, що він там пережив. Ми знали один одного ще з часів КВК. Макс був капітаном команди “Ковбої Політеху”, а я капітаном команди від КІМО. Ми всі дружили, попри те, що були суперниками у грі, допомагали один одному. У КВК завжди йшли люди дуже контактні, відкриті – саме таким він і був. Мав цікаву фішку: коли не знав, як відповісти на запитання під час гри, широко усміхався. І тримав усмішку дуже довго – просто від вуха до вуха. Ніхто так більше не міг – і це завжди працювало. А на останніх фото я бачу абсолютно сумні очі людини, яка дуже багато побачила й пережила за ці три роки”.

“Він був прекрасним техніком, – розповідає актор Євген Сморигін, який працював з Неліпою у проєкті “Дизель шоу”. – У нашому автобусі, яким їздили на гастролі, відразу зробив Wi-Fi – якісь проводи протягнув, сам усе спаяв. Щось і далі удосконалював – бігав за деталями на радіоринок, вишукував. Постійно щось майстрував своїми руками. Для мене це виглядало дуже незвичним: людина, яка обдарована творчо, ще й така рукаста. Може, саме тому він і вибрав на фронті технічну спеціальність. (Максим Неліпа ніс службу в ЗСУ в складі 14-го окремого полку безпілотних систем. – Ред.) Це його стихія – вмів будь-що полагодити.

“Останніми роками ми не спілкувалися, з “Дизель шоу” він пішов ще задовго до повномасштабного вторгнення, – додає Євген Сморигін. – Не в курсі причин, чому так сталося, знаю лише, що це було його бажання – він сам вирішив піти. Як професіонал він був хорошим, питань ніяких не виникало. Як людина – легкий, веселий, вмів і любив спілкуватися. Ми з ним, до слова, знайомі дуже давно – ще з часів КВК. Я приїздив на ігри до Києва в складі команди “ЧП Мінськ”. Ми гарно товаришували командами. Наталія Джунь, учасниця їхнього колективу, – хрещена мама моєї дитини, ми досі дружимо”.

“Про те, що Максима Неліпи не стало, мені сьогодні вранці написала мама, – розповідає хореограф Дмитро Дікусар, який нині перебуває в лавах ЗСУ. – Я памʼятаю Максима позитивним, щирим і дуже відкритим. Тим, кого дійсно можна назвати справжньою людиною. Тому мене не здивувало, що він пішов добровольцем на початку повномасштабної війни. Хочу, щоб люди памʼятали: він ризикував і віддав своє життя, щоб інші жили. Сил його рідним. Безкінечна повага і вічна памʼять воїну, світлій душі та справжньому Чоловіку!”.