Ми прожили 6 місяців у Англії. І я щаслива, що скоро повернуся до Чернівців. Адже побут та звички англійців мене відверто дивували
Вже через декілька тижнів я з дітками повертаюся в Україну, у рідні Чернівці. Майже 6 місяців прожила у Англії, невеличке місто перед столицею та мені є про що розповісти.
Отож, в березні ми виїхали до свекрухи, вона вже 20 років проживає в Англії. Це чоловік скомандував – йому буде спокійніше, якщо ми туди поїдемо. Я не стала перечити.
Але мене вистачало тільки до вересня, більше тут жити не можу.
Адже ніяк не звикну до побуту англійців, їх дивних правил та ритму життя.
Перше, що мене здивувало – житло. Звісно, тут всі будівлі старовинні, зі своєю історією та загадкою. Але вікна дуже маленькі, одинарні. Які до того ж пропускають холодний вітер. Якщо ви хочете змінити дизайн зовнішньої сторони будинку – то треба постаратися, набігатися по всіх міських установах. І не факт, що вам підпишуть папери.
Ось випливає і наступна проблема – нема центрального опалення. Моя свекруха у кожній кімнаті поставила пересувні батареї, які вмикаються у розетку. Каже, що дуже зручно, але я тут нічого такого не бачу. Може трапитися коротке замикання, перегорить електрика, пожежа. До речі, комунальні послуги у них ой які дорогі. Тому свекруха вже звикла жити в “холоді”, а я носила дві пари шкарпеток та колготки поверх штанів. Ще не вистачало рукавичок!
Замість штори чи тюлі – жалюзі. Я взагалі не прихильник такого “інтер’єру”, адже вони ніяк не захищають кімнату від сонця. Збирають багато пилюки, яку потім важко відмити та протерти. А ще ти в кожного перехожого, немов на долоні. Ніякого приватного життя.
Крани на кухні – це просто додаткове коло пекла. Адже у них нема одного змішувача на дві води, а все окремо. Тобто, два крани для холодної та гарячої води. Я не могла нормально руки чи посуд помити – або ллє крижана вода, або ж окріп. А це дуже шкідливо для шкіри!
До речі, щодо приватного життя – здається, що англійці нічого не приховують та ви можете легко потрапити в будинок. От у нас, українців, можуть буди такі масивні, дерев’яні або ж металеві двері. А в англійців такі, що на доброму слові тримаються. Скляні, з дуже легкого пластику. Один різкий рух – і в них вже дірка. Здається, вони свято вірять, що злодії ну точно не зайдуть до них!
Останнє, що мене найбільше здивувало – це те, як вони рахують поверхи. От у нас йде перший, другий, третій. А в англійців існує ще “нульовий” або “наземний поверх” Тобто, у нас – перший, а в них – нульовий. Я декілька днів не могла звикнути до такої дивної системи, тому часто плутала квартири та стукала до сусідів. Звісно, на дверях ніколи ніхто не прикріплював номери квартири.
Тому я переконалася, що не таке казкове життя закордоном, як його показують у серіалах чи фільмах. Кращої країни, ніж наша Україна, не було, нема та не буде!
