Митpополит Епіфаній звеpнувся до укpаїнців з важливою заявою: “Ці слoва виголосив майже…”
Ці слова виголосив майже 17 століть тому один із трьох людей, хто іменується Церквою вселенським учителем – святитель Григорій Богослов, найкращий друг іншого вселенського учителя, святителя Василія Великого. Його слово «Про любов до бідних» прозвучало у 373 році в притулку, закладеному Василієм Великим.
«Браття і співучасники бідності!» – так звернувся тоді до присутніх святитель Григорій Богослов, пояснивши далі, що бідними є всі ми, бо всі потребуємо благодаті Божої.
А наші «земні» мірки, коли один є чимось кращим, розумнішим чи заможнішим за іншого – це «малі» мірки, неважливі, тимчасові, невизначальні для Бога і вічності.
А тому, коли ми за ними «вимірюємо», судимо людей, то це не є правильним. Такі тимчасові переваги людей є уявними, такими, що лише здаються важливими.
«Тому що тутешні блага швидко минають, даються на годину, і, як камінчики в грі, перекидаються з місця на місце і переходять то до тих, то до інших; нічого тут не можна назвати своїм, все або час відніме, або заздрість переведе в чужі руки. Навпаки, блага душевні постійні й міцні, ніколи не відійдуть і не відпадуть від нас, ніколи не введуть в оману надій того, хто їм повірив», – пояснює святий Григорій Богослов.
Цінність земного багатства, людської слави чи влади насправді є дуже відносною навіть тут, на землі. Все, що належить до матеріального світу, береться людиною від світу цього, але й у світ цей назад і повертається: витрачається, передається іншим, руйнується, тліє, розпадається. Матерія не здатна стати духом.
Тимчасове – не здане через примноження кількості стати вічним, бо не має в собі джерела вічності. Гроші й золото не гарантують щастя, здоров’я, безпеку, спокій чи мир.
Ці матеріальні речі, атрибути земного багатства, є дуже незначними мірками для вічності, для Бога. Бо ми багатіємо в Бога тоді, коли ті матеріальні можливості, які маємо, перетворюємо на добрі діла, спрямовуємо їх на милосердя, служіння правді, примноження добра.
Тому й закликає святитель Григорій Богослов: «Збагати себе не тільки майном, але й благочестям, не тільки золотом, але й чеснотою, або, краще, тільки нею однією. Заслужи пошану перед ближнім своїм тим, що ти благодійніший за нього.
Будь для нещасного богом, наслідуючи милосердя Боже. Бо ніщо так не уподібнює людину Богові, як благодійність, хоча Бог незрівнянно більше благодіє, а людина менше, відповідно до своїх сил… Маємо як люди приносити людям данину добродійності, хоч яка б потреба змушувала їх шукати допомоги – чи вдівство, чи сирітство, чи вигнання з батьківщини, чи жорстокість володарів, чи нахабність начальників, чи нелюдяність збирачів податків, чи вбивча рука розбійників, чи жадібність злодіїв, чи опис маєтку, чи аварія корабля.
Тому що всі вони однаково мають право на жаль і так само дивляться на наші руки, як ми на Божі руки, коли чого просимо».
Тож ВСІ ми є у цьому світі – бідними, бо потребуємо благодаті Божої, Божого милосердя і допомоги. Саме на Бога ми покладаємо свою надію, а не на тимчасове й мінливе багатство світу цього.
#Церква_з_тобою
