На Запорізькому напрямку загинув Костянтин Юзвюк. “Не згадуйте мене зі сльозами на очах”. Бійцю із позивним “Стамбул” навіки 23
“У дитинстві Костя любив досліджувати світ, завжди щось розкручував, розламував, аби подивитися, як і з чого зроблено, — згадує мати воїна Ольга Юзвюк. — У школі брав участь в екологічному гуртку. Під час АТО/ООС з його ініціативи юні екологи виступали в госпіталі перед пораненими солдатами”. За словами матері, згодом Костя зі своїм другом збирав кошти на армію під час футбольних матчів.
Закінчивши школу, юнак вступив у коледж польського міста Влодава, де навчався на айтівця. “За кордоном син став веганом, не вживав м’яса, риби, молочної продукції та яєць. Уже під час великої війни з однодумцями розробляв веганські сухпайки, які згодом були затверджені Міноборони. Синові обіцяли профінансувати навчання у польському виші з умовою, що він викладатиме в коледжі математику”, — продовжує мати. Але Костянтин відмовився, бо хотів допомагати своїй країні, яка боролася з ворогом.
“Син пройшов курси тактичної медицини, — каже пані Ольга. — Потім з другом подався до військкомату. Але на службу їх не взяли, бо Кості тоді лиш виповнилося 20 років. Та й армійського досвіду він не мав”. Тож рівнянин активно волонтерив, відвозив захисникам допомогу в зону бойових дій. А ще — рятував тварин з прифронтових територій: доправляв їх у Київ і передавав тамтешнім зоозахисникам.
У грудні 2022-го Костя сказав матері, що збирається у тижневу подорож. Вона не здивувалася, адже син періодично їздив на збори з рухом “Будуємо Україну разом”. Та повернувся лише за місяць. Як з’ясувалося, він проходив курси з керування безпілотними апаратами від Української добровольчої армії (УДА), до якої згодом долучився й у складі якої воював на Запорізькому напрямку. Далі підписав контракт із ЗСУ, служив у 117-й окремій механізованій бригаді оператором дронів, командиром відділення. Взяв собі позивний “Стамбул” (через візантійську назву міста — Константинополь, співзвучну з його іменем. — Авт.).
На одному з благодійних марафонів рівнянин познайомився з коханою Олександрою. “Ми організували аукціон побачень серед учасників волонтерської спільноти, щоб зібрати гроші на військо, — розповідає дівчина. — Одним із лотів було побачення зі мною. Костя задонатив і виграв, але приїхати на зустріч з передової не зміг”. Вони стали спілкуватися онлайн, а коли врешті зустрілися, то зрозуміли, що мають однакові життєві цінності й мрії…
16 липня 2024 року “Стамбул” разом із двома побратимами виконував бойове завдання на Запоріжжі. Коли захисники поверталися, то потрапили під удар ворожих касетних авіабомб. У лікарні медикам довелося ампутувати Костянтинові ноги. А через два дні його серце зупинилося.
Ще за життя рівнянин склав заповіт, де просив у разі загибелі кремувати його тіло. А під час прощання згадувати його не зі сльозами на очах, а з радістю і вдячністю. Рідні, знайомі й друзі виконали останню волю захисника. На вечір пам’яті одягли вишиванки, нанесли на обличчя блискітки, співали українських пісень і пригощалися веганськими стравами. Урну з прахом захисника родина хоче поховати в колумбарії, який планують спорудити в Рівному. До речі, нещодавно у рідному місті відбулася фотовиставка Костянтина Юзвюка “Я — Є”, де були представлені, зокрема, й фронтові світлини воїна.
У пам’ять про сина Ольга Юзвюк придбала для фронту автівку. Його батько нині теж воює. “Костя не мав нагород. І я не подаю петиції про надання йому звання Героя України. Хоча, мабуть, вона б швидко набрала потрібну кількість голосів, — зауважує мати. — Син би цього не схвалив, бо не любив почестей”.
