Не вмієте ви на Житомирщині голубці готувати! От приїде моя мама і вас навчить! Бо це ж їсти неможливо! – Ось таку рецензію я отримала від невістки, уявляєте? Кортіло тут таріль з голубцями, котрі я для неї увесь день крутила – їй на голову вдягнути.

Пів року тому мій син побрався. Його дружина сама з Буковини, а ми живемо в Житомирі. Вони орендують квартиру, та до мене забігають доволі часто. Мені здається, що так на харчуванні економлять, зараз на продукти доволі багато грошей йде. Тож я не проти. І ось днями я покликала їх до себе на голубці, колись чула, що Марина таке любить.

Я провозилась увесь день, хотіла молодим приємно зробити. Накрутила гарні, великі, м’яса багато додала. Ще й на ринок поїхала, спеціально, аби домашньої сметани купити.

І ось молоді прийшли, я стіл гарно накрила, навіть нову скатертину застелила. Сама тішилась, що все так гарно вийшло. Та коли я винесла основну страву – Марина засміялась.

– Що це?

– Голубці.

– Та які це голубці, ви що? Це щось незрозуміле. Треба, щоб моя мама вас навчила готувати справжні голубці. Та й я можу, звісно мамині кращі, але все ж.

Я не повірила власним вухам.

– А що з моїми не так?

– Великі, неохайні, і на смак прісні, навіть солодкі якісь! Голубці мають бути маленькі кручені охайно.

– Не подобається – не їж!

– Я ж вас не хотіла образити. Готувати – треба талант мати.

Ви не уявляєте, як мені було прикро все це чути. Настрій зовсім зник, насилу досиділа. А коли наступного разу молоді хотіли приїхати на вечерю – я сказала, що не можу їх прийняти.

– Мамо, щось сталось? – цікавився син.

– А ти як думаєш? Хоч сказав своїй дружині, що так поводитися не гарно?

– Та вона ж нічого поганого не зробила. Просто висловила свою думку.

– То нехай і далі її висловлює, лиш не в мене.

Син наче не розуміє, що його дружина перетнула межу. Мені кортіло ту таріль з голубцями їй на голову вдягнути. А ви б пробачили таку витівку невістки?