Нова мета окупантів! Генштаб розкрив деталі: ворог змінює тактику – чого чекати?

Сили оборони України продовжують успішно виконувати поставлені завдання, переслідують ворога, що відходить, проривають оборонні позиції окупантів та поступово звільняють українські землі.

Російські окупаційні війська намагаються створити нове угруповання на Слобожанському напрямку з метою встановлення контролю над частинами територій Харківської, Луганської та Донецької областей, включаючи блокаду міст Слов’янськ та Краматорськ. Ворог продовжує атакувати місто Попасна, імовірно, з метою відволікання уваги військового керівництва України від спроб встановлення контролю над Ізюмом та Маріуполем. На Сіверському напрямку фіксується перекидання до білоруського міста Гомель найманців з країн близького сходу.

В районі Гомеля виявлено прибуття трьох ракетних комплексів “Іскандер” та двох комплексів ППО С-300 для їх прикриття — окупанти хочуть збільшити інтенсивність обстрілів балістичними ракетами населених пунктів та об’єктів інфраструктури України.

Залишаючи військову техніку на території України, окупанти все частіше вдаються до її мінування. Крім того, почастішали випадки використання противником мін-пасток. На тимчасово зайнятих територіях ворог обмежує пересування місцевого населення, загарбники беруть українців у заручники та вивозять награбовані товари. У рф розпочалась практика подання до судових установ заяв на військове керівництво родичами загиблих у війні з Україною російських військових.

Водночас білоруський опозиціонер та засновник першого воєнного братства Білорусі й першої парамілітарної організації “Білий легіон”  Сергій Бульба пише про те, що напад Путіна на Україну не став несподіванкою. Звичайно, ми намагалися самі себе вмовити, що все, на що здатний Путін, – це ввести війська до псевдореспублік на Донбасі.

Ми прогнозували якось так, і думали, що це у нього просто такі “шлюбні ігри” з Байденом, що він лякає Байден таким чином. Але за 3 місяці до цих подій ми почали смикати українське керівництво – і Генштаб, і силові структури – щоб в Україні нам дозволили формування якоїсь білоруської визвольної структури, яка в перспективі потім могла б піти звільняти Білорусь.

Але цю діяльність зустріли не дуже, бо Україна все ж таки сподівалася, що співучасті Білорусі у разі війни не буде, тому наші пропозиції оцінили досить погано. Однак, коли події так почали розгортатися і коли з білоруського боку полетіли літаки, вертольоти та ракети, українці задумалися про те, що ми все ж таки мали рацію.

Я допомагаю, як можу. І для себе я вважав за потрібне знати картину повністю, а сидячи в окопі, картину повністю не зрозумієш. Тому буквально за два тижні до початку війни ми з друзями з волонтерського фонду проїхали по старому “нулю”: від Маріуполя, Красногорівки й аж до Слов’янська.

Подивившись мужикам-офіцерам у вічі, я залишився абсолютно внутрішньо спокійний.

Я пам’ятаю 2014 рік, коли приїжджав під Мар’їнку, Маріуполь, дивився у вічі військовим та розумів, що там повна втрата орієнтирів, система координат його зруйнована, тобто, він ніби й захищає Україну, але в очах у нього – сум’яття та нерозуміння. І я завжди згадую їхні слова, що ми тут всі загинемо за Україну, і я по-дружньому їм казав: “Стоп, мужики, якщо ви всі загинете за Україну, хто перемагатиме за Україну?”

Зараз, проїхавшись тим же регіоном, я повернувся з абсолютним почуттям внутрішнього спокою. Тому що я побачив мужиків, які дуже вмотивовані, які знають, що й навіщо вони роблять. І я вважав, що Росія не має жодних шансів, навіть чисто виходячи з морального духу і стану офіцерського складу. Хоч би що Росія робила – шансів у них жодних. І зараз я переконаний у тому, що жодна наземна та сухопутна операція для України не страшна, а страшне те, що вони творять – авіація та їхні ракети.