Ось вже 7 років, як я не спілкуюся з єдиним сином. Навіть коли дізналася, що Олексій на передку воює – рука не здригнулася йому зателефонувати. Та не думайте, що я така погана мати. Адже досі не можу забути, яку підлість зробив син і осоромив мене на все місто…

Життя така складна річ, от як не крути. Нещодавно я дізналась, що мій Олексійко воює, нашу країну захищає.І так важко стало і страшно, адже я з ним сім років не говорила. Що як вже й не зможу?

Мій хлопчик ніколи не був чемною дитиною. Бешкетник та й годі. В школу мене мало не щодня викликали. Врешті я змирилася, що такий він і є. Після 9 класу відправила в технікум опановувати професію автомеханіка. Подумала, може хоч гроші заробляти зможе. Там він досяг успіхів і все наче добре було. Згодом і роботу знайшов, я дуже тішилась.

У 22 роки привів Наталю. Дівчина дуже гарна із заможної родини. Виявилось, що Олексій працював в одному з СТО її батька. Я навіть здивувалась, як така звернула увагу на простого хлопця. Вочевидь, закохалась.

Але тоді мій син встряг в халепу. Почав грати на автоматах, тоді вони на кожному кроці були. Набрався боргів, до мене вже з погрозами приходили. І тут майбутній тесть запропонував віддати за нього гроші. Лише за умови, що Олексій все відробить.

Син погодився, а згодом молоді й весілля відгуляли. Зробили таке велике пишне. Я грошей не мала на таке свято, дала всього 10 тисяч гривень, котрі назбирала, решту – свати виділили. Я тішилась, що моя дитина матиме нормальне життя, і можливо не зіб’ється з правильної дороги.

Спочатку жили молоді добре. Їм дали квартиру в гарному районі. А тоді Наталя завагітніла. Лишень біда сталася, народила вона мертве маля. А тоді мало з горя не здуріла. Довго дівчина лікувалась, ніяк до тями не могла прийти. А син мій тоді замість того, щоб підтримати – встромив ножа в спину. Прийшов до мене якось і зізнався:

– Мамо, так сталося! Я іншу покохав.

– Чи ти здурів? А як Наталка? Вона ж не витримає! Май совість!

– Розумієш, я ще ніколи так не кохав. З Наталкою я завжди винен, ніколи чоловіком не почувався, мусив прислуговувати усій її родині. А з Діаною все інакше. Я щасливий!

– Навіть не думай. Люди врятували тебе, все дали, не можна з ними так!

– Надто пізно. Діана вагітна.

Тієї миті я уявила, як Наталка це переживе, ще й дізнавшись, що коханка Олексія матиме дитину. Уявляєте, яка це трагедія?

Я після розмови вигнала сина геть і сказала, що знати його не хочу, адже він монстр. Невістка й справді ледве впоралась із цим подвійним ударом. Я щодня їй телефонувала, перепрошувала за сина і підтримала, як могла. Сказала, що зреклася своєї дитини.

Ми й досі дуже близькі з Наталкою. Вона знову вийшла заміж, проте дітей не має. Олексій тоді переїхав до Діани. В них народився хлопчик, а згодом ще один. Проте я внуків жодного разу не бачила, і на дзвінки сина не відповідала.

Кілька місяців тому моя племінниця розповіла, що син воює, ще й на нулі зараз. В мене тієї миті все всередині перевернулось. А що як я вже його не побачу. Подумала, що така самотня, хоча маю онуків. Можливо я десь помилилася.

Скажіть, що мені робити? Забути страшний вчинок Олексія й зателефонувати йому? А що ж Наталя скаже? Як мені бути? Я ж і до онуків хочу!