Пастки першого саміту миру у Швейцарії: болісні компроміси – торгівля територіями та відмова від НАТО
15-16 червня у Швейцарському Бюргенштоці відбувся перший установчий саміт формули миру президента Зеленського. Минув він, як і планувалося, без завищених очікувань, намагаючись обʼєднати якнайбільшу кількість країн.
У ньому взяли участь 92 країни з 5 континентів, 57 були представлені на рівні лідерів. В ухваленій спільній декларації за підсумками саміту знайшли відображення тези про “війну Росії проти України” з посиланням на резолюції Генасамблеї ООН. У фінальне коммюніке свідомо винесли лише три пункти формули миру, які знаходять підтримку найбільшої кількості країн, особливо Глобального Півдня: про ядерну та продовольчу безпеку, обмін всіх військовополонених, повернення депортованих і незаконно вивезених українських дітей та цивільних. Хоча також це робилося, щоб залучити Китай. tsn.ua
Пекін і справді розглядав можливість участі у швейцарському саміті миру, але в останній момент відмовився, бо туди не запросили Росію. До речі, саме це стало причиною відмови Індії, Бразилії, Саудівської Аравії, ПАР, ОАЕ, Вірменії та інших підтримати фінальне коммюніке саміту, хоч їхні представники були присутні в Бюргенштоці. Ірак та Йорданія відкликали свої підписи. Наразі 78 країн підтримали підсумкову декларацію. Пізніше їх може бути й більше, бо документ відкритий до підписання. Проте, якщо порівнювати, наприклад, із резолюцією Генасамблеї ООН від лютого 2023 року, яка закликала до негайного виведення російських військ з України, тоді її підтримала 141 держава.
Другий такий мирний саміт, за словами президентки Швейцарії Віоли Амгерд, може відбутися вже протягом наступних 5 місяців – до президентських виборів у США – де можлива участь Путіна, попри ордер Міжнародного кримінального суду на його арешт. Володимир Зеленський заявив, що Україна вже веде перемовини з країнами, які готові прийняти другий саміт. Це, за повідомленнями ЗМІ, Швейцарія, Саудівська Аравія, де український президент був із візитом якраз напередодні першого саміту у Бюргенштоці, та ОАЕ. І багато хто вважає, що мир потребуватиме болючих компромісів саме з боку Києва.
Тож, які пастки чекають на Україну після першого саміту миру у Швейцарії? Чому навіть наші західні партнери більше ставлять на заморозку війни, ніж на поразку Росії? Та яку роль тут може відіграти Китай? ТСН.ua розкаже в цьому тексті.
Дипломатична перемога: що далі
Не встиг закінчитися перший мирний саміт, як українське суспільство в соцмережах розділилося: одні дописували, що це дипломатична перемога України; інші справедливо зауважували, що війну зустріч у Швейцарії, де звучали заклики до залучення Росії, не закінчить. Насправді, істина десь посередині. Дійсно, один лише саміт у Швейцарії, який багато в чому нагадав саміти Кримської платформи (до речі, де вони зараз?), не закінчить найбільшу після Другої світової війну в Європі.
Водночас, якби не було формули миру, яку президент Зеленський вперше презентував на саміті G20 на Балі в листопаді 2022 року, Росії, Китаю, країнам Глобального Півдня, які на них орієнтуються, та Ватикану вдалося б навʼязати світові свої “мирні” плани, які пропонують переговори, безумовне припинення вогню (яке жодні миротворчі сили не забезпечуватимуть та не контролюватимуть), тимчасову заморозку війни до наступного нападу та згоду України на російську окупацію чотирьох наших областей і Криму. Тому дуже добре, й це справді можна вважати дипломатичною перемогою України, що нам вдалося застовбити за собою в світі єдине справедливе бачення закінчення війни. Адже формула миру містить такі пункти, як: виведення всіх російських військ; відновлення контролю над кордоном; репарації та гарантії безпеки.
Проте далеко не всі вважають, що цього можна досягти без участі Росії за столом переговорів, зокрема вже на другому саміті миру. Про це в Швейцарії сказав наприклад канцлер Німеччини Олаф Шольц. Цю його заяву звичайно можна пояснити падінням особистих та рейтингів його СДПН, особливо після виборів до Європарламенту, де перше місце здобув опозиційний блок ХДС/ХСС, а друге – проросійська “Альтернатива для Німеччини”. Проте так вважають і США, хоч і не кажуть цього вголос. Не дарма ж швейцарська сторона заявила, що наступний мирний саміт може відбутися ще до президентських виборів у США – кому ж не хочеться “заморозити” війну й отримати додаткові політичні бали якраз напередодні виборів.
“Окремі найбільші постачальники військової допомоги, а саме США та Німеччина, виступають за заморожування конфлікту. Табір прихильників “заморожування” вважає, що будь-яке визначення майбутнього України ускладнить початок переговорів. Це груба помилка. Росія не розпочне справжні переговори, поки має бодай один реальний шанс на повну перемогу у війні. Змінити це можливо через надання військової підтримки Києву. Без гарантій безпеки Заходу та членства в НАТО, припинення вогню розглядатиметься Росією як тактична перерва, під час якої вона переозброїться, перегрупується й завдасть нового удару”, – коментував старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин (ECFR, Німеччина) Густав Грессель для спільного опитування ТСН.ua та Центру “Нова Європа”.
Росія та Китай всіляко намагалися зірвати перший саміт миру. Якби цей захід був вже аж такий неважливий і невпливовий, вони б цього не робили. До того ж ТСН.ua вже писав, як за день до зустрічі у Швейцарії Путін поспіхом виступив із довгою промовою перед керівним складом МЗС РФ, яка була анонсована лише за півгодини до власне її початку, де він чи не вперше публічно озвучив (хоча це й так було давно відомо – ред.) умови для початку переговорів:
- повне виведення українських військ із Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей;
- визнання в міжнародних договорах російськими українських регіонів, які Путін незаконнно записав до російської конституції, до того ж у їхніх адміністративних межах;
- а також нейтральний, позаблоковий, без’ядерний статус України, демілітаризація і денацифікація.
Заморожування війни: кому це вигідно
Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба запевнив: Україна є свідомою того, що колись говорити з Росією таки доведеться, але Київ не дозволить Москві говорити мовою ультиматумів, як вона це робить зараз.
“Останній ультиматум Путіна ніякого апетиту на саміті не викликав, тому що всі розуміють, що це було зроблено з однієї простою метою: створити таку собі піар-хвилю напередодні саміту. Йому ( Путіну – ред.) це не вдалося, тому серйозного ставлення до його пропозицій немає”, – заявив Кулеба у коментарі журналістам у Швейцарії.
Але ж заявою Путіна все не обмежилося. У перший день саміту The New York Times опублікувала драфт документу, який Україна та Росія начебто обговорювали в перші тижні повномасштабного російського вторгнення. Це ті самі сумнозвісні “стамбульські домовленості”, про які постійно каже Путін. Звичайно, що Київ не збирався їх підписувати, бо тоді братські могили були б по всій країні.
Проте, одразу за NYT зʼявилася стаття у Financial Times, де з посиланням на джерела йшлося про те, що США підштовхують Китай до нападу на Тайвань. Про це Сі Цзіньпін начебто сказав особисто Урсулі фон дер Ляєн. А ще пізніше Дональд Трамп на одному з передвиборчих заходів заявив, що Адміністрація Байдена штовхає США до Третьої світової, додавши, що вирішить питання допомоги Україні. Звичайно ж не на користь Києва, бо, за словами Трампа, Зеленський просить багато грошей.
Все це не можна вважати випадковістю, як і те, що країни БРІКС (до якої входять Китай, Росія, Бразилія, Індія та ПАР) не підтримали підсумкову декларацію саміту миру у Швейцарії. Те ж саме стосується й країн Центральної Азії – Казахстану, Узбекистану, Киргизстану, Туркменістану й Таджикистану, які взагалі не приїхали на саміт. Вже не кажучи про Глобальний Південь. Вплив Росії і Китаю у всіх цих країнах величезний. Якщо промоніторити західні ЗМІ, які загалом дуже коротко висвітлювали перший саміт миру у Швейцарії, то писали вони переважно про “відсутність Росії, без якої неможливий мир”, та “привид Росії, що навис над цим самітом”.
Проте, насправді, головна мета не в тому, щоб залучити до мирного процесу якомога більшу кількість країн. Саме по собі це не зупинить війну. Наразі перед Україною та нашими західними союзниками постали дві головні проблеми:
- як вплинути насамперед на Китай, щоб він зупинив свою підтримку Росії, а також на ті країни (тут і Китай, і Індія з Туреччиною), які закуповують російську нафту, що дає Кремлю гроші на продовження війни;
- дійти висновку (це стосується табору прихильників заморожування війни), що неможливість відвоювати значну територію (наприклад вийти до Азовського моря, що планувалося під час контрнаступу 2023 року) спостерігається не через неспроможність Сил оборони України, а через перевагу російської армії в живій силі, зброї, техніці та ресурсах.
Останнього Москва досягає саме за допомогою своїх “друзів”: Китаю, Ірану, Білорусі, Північної Кореї та всіх тих країн, які допомагають Кремлю обходити санкції та купують російську нафту. Політика Заходу має нарешті трансформуватися від ідеї “неминучості переговорів із Росією та важких компромісів з боку України” до “затискання санкційного зашморгу” аж до того моменту, поки в Кремлі не зрозуміють, що грошей і ресурсів далі продовжувати війну немає. У західних столицях мають також чесно відповісти собі на запитання: що буде, якщо Путін і Сі Цзіньпін приїдуть на другий мирний саміт? Відповідь очевидна – нічого – війна не припиниться, а підсумкова декларація буде заблокована. Проте навряд чи Путін і Сі взагалі приїдуть на такий захід. Вони радше організують свій, ще й напередодні президентських виборів у США.
